16 вересня пасажирський районний перевізник Віктор Макаров свої документи як претендент на голову Світловодської ОТГ приніс до Світловодської ТВК. Першим заніс. Чим не привід поспілкуватися.
Варто попередньо попередити, Вікторові Макарову є що сказати. Від того його думки часто-густо випереджали ним сказане, від чого одна тема несподівано „наповзала” на іншу, а та інша – на ще одну. Що, власне, лиш додало колориту невимушеності нашої розмови.
– Пане Вікторе, ви перший, хто подав свої документи на очільництво нової світловодської громади. Що за нетерплячка? І навіщо вам це взагалі?
– Те що я перший – свідчення того, що це моє рішення. Особисте! У мене не було ніякої потреби з кимсь його узгоджувати та чекати схвалення – сам прийняв, сам схвалив. А навіщо? За 20 років проживання у Світловодську - як із заробітків повернувся - усіх мерів знав особисто... Я от оці всі роки гарую-гарую („вкалываю”, - моск., прим. авт.), а в місті все гірше й гірше... Відповідаю: я за ці роки створив найпотужніший у Світловодщині автопарк. Так що досвіду я набрався достатньо. Допомагати – я всім допомагав. Он лише Козярчуку перші півроку його каденції допомагав на добровільних засадах, бо повірив його словам про те, що у Світловодську потрібна єдина партія – „Світловодськ”. Та вийшло все з точністю до навпаки... Старша дочка моя Вікторія, начитавшись Фейсбуку, нещодавно привернула мою увагу власним спостереженням - претенденти на владу, ледве вилізши з пісочниці, пнуться у владу. І дійсно! Як от, один з них... Він проводив весілля моєї доньки. І він з цим, з дозволу сказати, досвідом, йде на голову?.. З давніх-давен у нас на гетьмана там чи на отамана абощо обирали людей, які довели свою спроможність не балачками, здобреними критиканством, а реальними справами. А які реальні справи у нинішніх претендентів – у однієї, наприклад, громадської організації, представники претендують на депутатство? Невже ми, наслухавшись їхнього „всьо пропало”, приведемо їх до влади? Може досить експериментувати?
– Щойно ви конкретизували декого. Допускаю, це в запалі. Тому, вибачте, ми не будемо їх озвучувати...
– Говорю, що думаю. Маю право! І не збираюся ховатися за цими „дехто” і „деякі”... Я розумію, чорній піар звалиться й на мене. Але ж треба нарешті навчитись говорити конкретно. Особисто мені приховувати нічого – тут мій бізнес, який попри підступність конкурентів, вистояв і залишається досить успішним. Тут живе моя сім’я, онуки. Тут нарешті могила моєї молодшої 25-річної донечки Альони, яка, внаслідок, переконаний я, нехлюйства деяких місцевих медиків, померла минулого року. І досвід перебування у владі мене є – минулої каденції я, як депутат-мажоритарник, представляв частину ревівського мікрорайону. І мені не соромно дивитись у вічі своїм виборцям.
– До речі, ви знову, як і тоді, йдете на вибори як мажоритарник, тобто, не заручились підтримкою якої-небудь політичної партії...
– Це дуже добре, що претендентам на голову, на відміну від претендентів на місцеве депутатство, не обов’язково танцювати під партійну дудку. Чому добре? От скажіть, кого буде слухатись голова, обраний за підтримки тієї чи іншої партії: партійних босів чи громаду? Відповідь очевидна. Тому, відхиливши пропозиції від трьох партій, я лишаюся політично не заангажований. Відтак, на виконання наказів моїх виборців не вплине жоден вузькопартійний інтерес.