Павлівка. Вона і 294 роки тому – Павлівка! А що би було із районним центром Світловодськом, якби у 1954 році не розпочали спорудження Кременчуцької ГЕС, що знаходиться на теренах Павлівської сільради? Та нічого би не було, бо не було би і самого Світловодська. А чи була би Павлівка? Звісно, що була б. Бо її історія розпочинається майже три сотні років тому…
У суботу, 14 вересня, найбільше село Світловодського району (1200 дворів, 2017 мешканців, з яких майже кожен другий має вік до 35 років) відзначило свій 294-й рік народження. Звісно, що центром урочистостей з такого вагомого приводу став сільський Будинок культури. А перед ним – монумент на честь загиблих у роки Другої світової односельців. Саме з покладання гвоздик до його підніжжя та хвилини мовчання за ними та по уродженцю села Вільне Віталію Іскандарову, який загинув на Донбасі, захищаючи Україну вже від навали зі Сходу, розпочався святковий захід.
Звертаючись до учасників урочистостей, Павлівський сільський голова Микола Панасенко сказав:
«Які б негаразди не були у нашій державі, але наше село, я вважаю, потихеньку розвивається… У цьому році нам вдалося трішки відремонтувати дороги, майже зробили освітлення у селі – пару вулиць лишилося. Відтак наше село має гарну перспективу на майбутнє, і ми з вами зробимо усе можливе, щоб у нашій Павлівці було приємно жити».
«Дійсно Павлівці є чим пишатися – навчальний заклад, дитячий садок є одними із найпотужніших на Світловодщині. Ремонтуються дороги, село стає світлішим! – продовжив тему голова Світловодської райради Роман Домбровський.
Почесний гість від імені депутатів районної ради висловив подяку жителям села за нелегку роботу, побажав мирного безхмарного неба і вдалих трудових буднів. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток територіальної громади голова райради вручив грамоту районної ради сільському голові і сказав:
«Серед вас є лідер, який по праву вважається флагманом змін, локомотивом, який здатний привернути увагу до села усіх – від районної до Верховної ради. Це – Микола Васильович Панасенко».
За активну участь у громадському житті села та з нагоди святкування Дня села колективу сільського Будинку культури Роман Домбровський вручив Подяку районної ради.
Продовжуючи офіціоз, односельців привітали голова ветеранської організації Зінаїда Чернієнко та заступник директора Павлівської опорної школи Тетяна Горєва. А потім дві чарівні ведучі перелічили благодійників, які своїм спонсорством постійно вносять вагомий внесок як у добробут рідного села, так і у наповнення бюджетів різних рівнів: Юрій Булаєнко, завдяки якому, зокрема, як засутеніє, на учасників святкування чекатиме яскравий фейєрверк, Олександр Веселий, Сергій Осика, Анатолій Сербин, заслуга якого, також, полягає у тому, що за день до Дня села він допоміг у проведенні шкільної спартакіади, приуроченої до свята. А ще на пошану заслужила Лариса Шумило – жіночка, відповідальна за святковий капусняк. Опісля чого сільський голова, отримавши тут, на сцені, кілька пухких короваїв (схоже на те, що у Павлівці справжній культ хліба!), розпочав церемонію нагородження грамотами й подяками у різних номінаціях від павлівських органів місцевого самоврядуванням достойникам, які заслуговують на вдячність і повагу односельців. Щоправда, чимало з них, через відсутність на заході, не піднімалися на сцену, щоб зайняти на ній свої почесні місця. Серед них – вдруге обраний народний депутат України Олесь Довгий, завдячуючи якому павлівська громада за його минулої каденції отримала чималу допомогу, спрямовану ним із держбюджету на розвиток сільської інфраструктури, зокрема, на ремонт доріг; Айкарам Тартикян, керівник фірми «Ефект», яка й ремонтувала ці дороги… Людмила Мусієнко хоча й вийшла по нагороду, але на сцені не лишилася – вона та її чоловік Сергій народили 13 серпня наймолодшу павлівчанку Богдану. Тож, ледве отримавши нагороду, жінка поквапилася додому – до донечки. Не змогла прийти на врочистості і найстарша жителька села Павлівки Дарія Данильченко, 1924 року народження – нагороду за неї отримала її онука Валентина. Також на стільцях на сцені розмістилися зокрема Євдокія Мала та Валентина Підченко, без духмяних пирогів та короваїв першої і без автолавки з напоями та наїдками другої не обходиться жодне свято. Найбільш зворушливою виявилася весільна номінація, коли на сцену були запрошені три сімейні пари. Дві перші з них відсвяткували золоте весілля – 50 років: Микола і Ніна Булаєнки та Дмитро і Валентина Бур’янські. А третя пара (зелене весілля) – Микола і Яна Полтавці, які побралися останнього серпневого дня цьогоріч… Микола Панасенко особисто для цих шістьох молодят 1969-го і 2019-го років тут же, на сцені, під оплески та вигуки присутніх із залу «Гірко!», відкоркував шампанське. Після чого подружні пари закружляли у повільному танці.
Окремо би хотілося зупинитися на концертно-театралізованій програмі… Її підготували й провели виключно творчі колективи сільського Будинку культури, де налічується понад півсотні творчих одиниць. І провели настільки душевно, що дві години спливли майже непомітно… Юна Марина Тартикян читала зворушливий вірш, немолодий Станіслав Бабінський зірвав овації зали проникливою піснею «Моя стежина». А виступи дитячих ансамблів «Малюки» та «Сонечко» (співали й танцювали) і розчулили, і розвеселили публіку. До слова, керує цими ансамблями Наталія Лупан, яка одночасно є учасницею гордості тамтешнього Будинку культури, вокального ансамблю «Дніпряночка». А ще Наталія співала гарні сольні пісні та дуетом зі своїм чоловіком Віктором. У свою чергу Віктор у дуеті з Костянтином Тихоновим розрадили присутніх козацькими хмільними піснями. Потішили своїми ліричними та веселими співами солістки Галина Обертас, Любов Амєлічкіна та зовсім юна Аня Коваленко. До цього пісенного різнобарв’я органічно вписалася й хореографічна композиція «Хто, як не я» у виконанні Марини Шумило та Григорія Проноти. На завершення цього видовища театральна трупа того ж таки Будинку «Акцент» показала виставу-жарт «Всі жінки – відьми». Реготали не лише чоловіки…
Віталій Асауленко,
фото автора
