Мати зниклого безвісти 50-річного Віталія Кравченка б’є на сполох. Непридатного (за її словами) до служби в армії сина 29 грудня 2025 року раптово призвали до війська. Півтора місяці він перебував у славнозвісній «Скелі», зателефонував мамі і жартома сказав: «Завтра (14 лютого 2026 року) йду на підвищення». На цьому зв’язок пропав. Донька Віталія почала розшукувати батька. Ці зусилля завершились офіційним повідомленням:
«28 березня 2026 року Віталій Кравченко зник безвісти під Покровськом, поблизу села Мирне…»
Чому не було зв’язку з Віталієм з 14 лютого по 28 березня? Що то було за підвищення? Ці питання не дають спокою мамі і доньці. У жовтні цього року йому виповнилось 50…
Згорьована мати живе у будинку сина в селі Вільному Світловодської громади Олександрійського району, присвячує сину вірші і просить їх надрукувати. Раптом син чи його побратими звернуть увагу, відгукнуться і розкажуть про службу Віталія у ЗСУ, а, можливо, й про місце його перебування.
Синочку, любий, рідний, дорогий,
Мені тебе не вистачає.
Пішов у невідомий край чужий.
Покинув рідний дім, роботу, друзів.
Пішов, не попрощавшись, в синю даль
З надією, що може повернешся.
Залишив нам лиш смуток і печаль
І пустоту, що нищить наше серце…
Коли вже зникнуть наші вороги?
Бодай добра ніколи їм не знати!
Як тяжко повертати нам дітей,
Які пішли Вітчизну захищати.
Молюся Богу, син не «на щиті»,
Щоб ти вернувсь до рідного порогу.
Пробач, синочку, я люблю тебе.
Не встигла обійняти на дорогу.
10.10.2026 р.
Вітаю, синку, тобі сьогодні п’ятдесят
Від того дня, як ти на світ з’явився.
Але тебе не можу обійнять
І пригорнути до свойого серця.
Як гірко й боляче від цього на душі
І більш нема великої родини
Настала пустка у моїй душі
І я молюся кожної хвилини.
Бабуся, батько, а за ними брат
Пішли у небуття, взялись за руки,
Лишились лиш донька твоя і я
І нескінченні сльози й муки...
А в голові рої гудуть думки,
Що може ще побачимось з тобою...
І будем довго-довго розмовлять,
Що наділила доля нам з тобою...
Згадаєм все - дитинство і життя
І як колись збирались всі сім’єю...
Тепер нема нікого, тільки я.
Всіх остальних розкила зла доля...
Роз’їхались, розбіглись, розійшлись
У кожного тепер свої проблеми,
А я тебе чекаю, повернись
Всім ворогам назло, благаю Бога!
Валентина Кравченко, мама
17.10.2026 р.
