П’ять особливостей регулювання праці керівників

Керівників можна наймати на більш гнучких умовах, аніж пересічних працівників, зокрема, шляхом укладення контракту. Це передбачає ст. 65 Господарського кодексу України: «У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін». Законодавство встановлює типові форми контрактів керівників певних суб’єктів господарювання. Зокрема, існує «Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.95 р. № 597. Фахівці наголошують на необхідності видання наказу (розпорядження) про прийняття директора на роботу за трудовим договором (контрактом). З посадовими особами органів акціонерного товариства може укладатися не лише трудовий договір чи контракт, а й цивільно-правовий договір (ст. 62 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Специфіка виконуваної керівниками функції дозволяє дійти висновку, що вони можуть працювати на умовах ненормованого робочого дня. Адже вони є особами, праця яких не піддається точному обліку в часі і які розподіляють час для роботи на свій розсуд. Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Докладніше це питання розглядається у Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10.10.97 р. Залучення директора до роботи на умовах ненормованого робочого дня буде законним, якщо відповідна посада міститься у списку посад працівників з ненормованим робочим днем, що міститься в додатку до колективного договору.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст. 132 Кодексу законів про працю України). Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами (ст. 130 КЗпП). Керівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо вони винні у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць (за умов, перелічених у п. 9 ч. 1 ст. 134 КЗпП). Водночас підзаконним актом радянських часів (Переліком №447/24) директора не віднесено до осіб, з якими можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до ст. 135-1 КЗпП. На це вказує Мінсоцполітики у своєму листі. Проте, якщо директору в установленому порядку (відповідно до робочої інструкції, наказу, розпорядження) передбачається розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт видами робіт, пов'язаними зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей, то з ним може бути укладений договір, відповідно до якого працівник несе матеріальну відповідальність.

Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності). Це передбачає пункт 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затв. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 28.06.1993 № 43. Положення, спрямовані на недопущення недобросовісної конкуренції, містить ст. 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон про ТОВ). Зокрема, членам виконавчого органу товариства не можна без згоди загальних зборів учасників або наглядової ради товариства здійснювати господарську діяльність як фізична особа - підприємець у сфері діяльності товариства або бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 45 КЗпП). Додатковою підставою звільнення керівників підприємств та деяких інших посадових осіб є одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 частини 1 статті 41 КЗпП). Окрім того, пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП дозволяє розірвати трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб. Таке звільнення можливе без вини працівника, проте йому має бути виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше 6-місячного заробітку (ст. 44 КЗпП). Звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, а також інших посадовців допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (ст. 43-1 КЗпП). Порушення членами виконавчого органу товариства обов’язків, визначених ст. 40 Закону про ТОВ, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації.