Крізь десятки років не вщухає біль найбільшої техногенної катастрофи, коли «мирний атом» став найлютішим ворогом людства, забравши людські життя та скалічивши долі ні в чому не винних родин. 33 роки минає, як на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який призвів до викиду рекордної кількості радіоактивних речовин у повітря. 26 квітня Україна згадує ту страшну подію та вшановує неоціненний подвиг ліквідаторів, які ціною власного здоров’я та життя приборкували наслідки трагедії. До міст, у яких відбулися тематичні мітинги з нагоди роковин трагедії, приєднався і Світловодськ.
У п’ятницю, 26 квітня, о 10:00 біля пам’ятного знаку, що по вулиці Приморській відбувся мітинг пам’яті за участю представників міської влади, державних установ міста, громадськості та ветеранських організацій. Ведуча Марія Сущенко зворушливими словами нагадала присутнім той день, коли нічну пітьму розірвало полум’я над четвертим реактором – полум’я, яке назавжди увірветься в історію нашої держави та світу в цілому як найбільша катастрофа в галузі ядерної енергетики. У той передсвятковий день життя людей поступово руйнував невидимий «мирний атом»:
«Він впав смертельною росою на рай дібров, на зелень трав, своєю чорною косою провів по розмаїттю барв. І попелом покрились села, і згинуло усе живе. Пропали усмішки веселі, замовкло птаство лісове»…
«33 роки смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси, 33 роки цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади», - пролунало зі слів ведучої.
На зібранні згадали і про етапи ліквідації Чорнобильської трагедії, у якій взяли участь 600 тис. людей, серед яких пожежники, медики, військовослужбовці та персонал станції. Пам'ять тих, хто ціною власного життя запобіг розповсюдженню радіації, вшанували хвилиною мовчання.
Міський голова Валентин Козярчук подякував ліквідаторам за їх відважність та героїзм у боротьбі з потужним, але невидимим радіоактивним ворогом. За їх професіоналізм та з нагоди 33-ї річниці Чорнобильської катастрофи, почесними грамотами виконавчого комітету Світловодської міської ради нагородили Михайла Ненька, Миколу Олійника, Сергія Білоконенка, Валерія Гребенюка, Віктора Гаврилова. Грамотами були нагороджені Юрій Новосартов, Ігор Рокожиця, Валерій Шпак, Алім Бейгул та Сергій Коджебаш. Щоправда, чимало нагороджених з певних причин не змогли завітати на мітинг.
До слова запросили члена Світловодського міськрайонного добровільного товариства «Союз Чорнобиль», ліквідатора аварії на ЧАЕС Євгена Лазукіна. У своїх словах він передав вітання від голови організації Івана Маліновського та висловив особливі слова пошани ліквідаторам наслідків трагедії, яких на сьогодні у Світловодську залишилося не так багато.
«Я хочу нагадати, що «Союз Чорнобиль» Світловодська був створений дещо раніше, ніж республіканський. Спочатку було важко знайти допомогу і зробити пам’ятник. Цей хрест, що біля сучасного пам’ятного знака – перший, який «Союз Чорнобиль» зумів поставити. Правда, перший хрест зламали, але нічого, ми поставили інший», – розповів ліквідатор, а насамкінець додав,– велика вдячність нашим дружинам, адже я впевнений, що ті, хто зараз серед нас, живий завдяки вірі та підтримці своїх дружин».
Офіцер запасу Олесь Неділя зачитав на зібранні власний вірш, який написав до роковин Чорнобильської катастрофи.
По завершенні мітингу ми поспілкувались із Юрієм Новосартовим – ліквідатором страшних наслідків аварії. Тоді 24-річному чоловікові про те, що його викликають до військкомату, повідомив начальник, Юрій у 1986 році працював на заводі «Тверді сплави».
«Приходжу я у військкомат, попросили розписатися. Це було пів на третю годину дня, а о шостій вечора сказали бути біля військкомату з чашкою та казанком. Вирушили до Кіровограда, а звідти – до Борисполя. Там нас переодягли і послали на ліквідацію. Першими на місці аварії були люди з Луганська, такі бліді були, жовті… Вони були в травні, а ми працювали з 7 червня до 22 серпня 1986», - згадує чоловік.
Говорить, що тоді не було ніякого страху, звичайно, дружина плакала, дитина була зовсім маленька. А коли вже повернувся, відчув на собі дію радіації, довелося лікуватися. Усі хвороби пов’язував з тією поїздкою у зону ураження. У розмові Юрій Михайлович згадує тих, з ким тоді ліквідували наслідки аварії, деяких уже немає серед живих. Утім наш співрозмовник впевнений – головне, побороти той страх минулого і жити сьогоднішнім днем та радіти життю та найкращим у світі внукам.
