Наша праця по виготовленню маскувальних сіток розпочалась ще в листопаді минулого року. На наш запит відома волонтерка зі Світловодська Єлизавета Донець привезла нам пластикову основу та флізелін для плетіння сіток. Провела майстер-клас і робота розпочалась!

На початку нашої діяльності трохи допомагали школярі, допоки їм було це цікаво, потім прийшло літо і почалися ігри, риболовля, гонки на велосипедах. Зі мною залишились лише небайдужі.

Звернулися до односельчан з проханням допомогти грошима на матеріали. Спочатку люди приносили кошти до нас, клали у банку в магазині, а потім, мабуть, втомилися... Від війни, від донатів, від матеріальної і фізичної допомоги...

На сьогоднішній день вже 135-ту сітку виготовили вправні руки павучків! Я назвала нашу волонтерську групу "Незламні ЛЮДИ". Так-так! Саме всі великі літери, бо це дійсно ЛЮДИ!

Нас небагато - тих, кому болить доля наших котиків ЗСУ! Від цього дуже боляче і образливо за наших односельчан, у яких дуже багатороботи вдома! Коли не зайди в інтернет, там сидять... Ну то таке!

Окрема подяка постійним небайдужим жителям України, які неодноразово допомагають нам фінансово на матеріали: Березюк Світлана , Кривенко Олександр, Позаненко Наталія, Новосад Наталія, Воловик Валентина, Шкирай Любов. Слід зауважити, що усі вони, крім Любові Шкирай, не односельчани. Боляче...

А наших павучків я хочу назвати поіменно: Бобошко Людмила, пенсіонерка, 67 років, найперша людина, яка прийшла до нас плести сітки; Давиденко Лариса, вчителька Захарівської філії, 56 років; Підгорна Ольга, пенсіонерка, 70 років; Бондаренко Світлана, пенсіонерка, 62 роки; Олена Стороженко, 59 років, домогосподарка;Козенко Людмила, директоркаЗахарівського БК , 62 роки; Генералова Ольга Дмитрівна, пенсіонерка, 76 років, яка ріже нам тканину на смужки для плетіння сіток.

Я навмисне вказала їхній вік (хай жінки мене вибачать), щоб мене почули молоді дівчата. Молоді жінки, ви дуже зайняті? Ми не просимо вас приходити до нас на цілий день, годинку - дві знайдіть на добру справу і буде відпочинок старечим рукам, спинам і допомога нашим хлопцям! Адже війна закінчиться, наші захисники повернуться, як же ви будете дивитися їм в очі, чим ви допомогли наблизити Перемогу?

А ще нам неоціненно допомагають мої дорогі, золоті дітки Тертишні: Валерія, Єлизавета і Олексій! Вони ціле літо, всі свої канікули не відпочивали і не гралися, а допомагали плести сітки. Низький уклін їхній матусі Тертишній Марині Вікторівні, яка тягла на собі все чималеньке господарство, щоб діти могли допомагати фронту.

Вибачте мені за мою емоційність, але це крик моєї душі, мого зраненого серця, яке втратило на цій проклятущій війні свого останнього сина...

Я можу ще багато писати про цих дорогих моєму серцю людей, які допомогли пережити мою втрату, стали моєю родиною. Мої однодумці і НЕЗЛАМНІ ЛЮДИ! Дай Боже вам здоров'я, довгих років життя і довгоочікуваного миру на нашій землі.