Взагалі-то я не такий вже поціновувач інформації, яку так полюбляють різні роззяви, набираючи значну кількість переглядів – про ДТП. Одначе увагу мою привернула замітка на сайті «Світловодська вечірнього» від 14 грудня під назвою "ДТП на вулиці Володарського у Світловодську". Ба, думаю, декомунізація вже, начебто, у Світловодську відбулася, а тут Володарський – наче чорт із табакерки.
А може, припускаю, якийсь інший Володарський у нас «засвітився»: чи-то розбудовник нашого славетного містечка, чи-то героїчний земляк, який загинув, боронячи Україну від московської скверни… Шукаючи відповідь, поґуґлив. Та ні, Вікіпедія на «Володарського» видала лиш дві персони.
Перша – такий собі Олександр Вікторович Володарський, 1987 року народження, луганський активіст лівого ліберального толку, учасник такого собі «Автономного союзу трудящих». Коротше, якщо людською мовою – ватник і сєпар, на честь якого аж ніяк не могли перейменувати вулицю у Світловодську. Тоді залишається Мойсей Маркович Ґольдштейн, який, ставши лєнінським большевиком, перейменувався на Володарського, Владіміра… Людці цієї «закваски», як відомо, принесли безліч болю і страждань народонаселенню, утворивши Совєтський Союз. І Володарський-Ґольдштейн – не виняток. Але його послужний список не такий пишний, як у інших лєніно-сталінців. А причина тривіальна – його самого шльопнули ще на зорі совєтської влади – у 1918 році. І саме на честь цього сатрапа була названа одна із світловодських вулиць...
Тож, телефоную до лідера тутешньої «Просвіти», а також члена Топонімічної комісії, яка пару років тому, у рамках декомунізації, перейменовувала наші вулиці Сергія Гайдука. Запитую: ви що там – провтикали з Володарським? Та ні, відповів пан Сергій, сей зловорожий діяч не був позбавлений нашої уваги – перейменували. Я тоді – до Тетяни Дроздової, редактора даного сайту і однойменної паперової газети… Ми, відповіла пані Тетяна, використали інформацію міській поліції, де, скоріш за все, ще не призвичаїлись до нових назв.
… До слова, Сергій Гайдук, відповідаючи про Володарського-Ґольдштейна, привернув увагу до… Шевченка. Ні, вулицю на його честь не перейменовували, він - про таблички з назвою цієї вулиці, згідно яких випливає, що Шевченко – це… жінка. Бо на цих вказівниках так і вказано: «вул. Шевченко». Тобто, в українській мові прізвища, що закінчуються на «ко», не відмінюються за відмінниками лиш тоді, коли вони належать жіночій статі. А якщо – чоловічій, то відмінюються. Відтак, на цих табличках мало би фігурувати «вул. Шевченка», і всі би відразу здогадувалися: так це ж на честь Великого нашого Кобзаря. А так: що то воно за жіночка – Шевченко?
І останнє: вулиця Володарського нині зветься Рибальською.
Віталій Асауленко