Марина Саакян – помітна фігура у Світловодську. Жоден міський захід не проходить без її участі, бо вона активний і відповідальний помічник народного депутата України Олеся Довгого, а ще керівник його громадської приймальні, що розташована на вулиці Героїв України, 21. Чим займається Марина, за що відповідає? Про це – наші спостереження і наша розмова.
До зони відповідальності Марини Саакян належить місто Світловодськ разом із селищем Власівкою. Вона знає про все, що відбувається на території, адже до неї звернулися тисячі громадян, які розповіли, переважно, про свої біди і негаразди, яких вона уважно вислухала і розрадила. Примітна деталь – у її телефоні майже 2,5 тисячі контактів і для значної частини людей вона майже цілодобово на зв’язку! 98 блокнотів за 5 років заповнила помічниця робочими нотатками та… віршами. Саме поезія – це те, що дає наснагу Марині працювати без вихідних і довготривалих відпусток, долаючи по 400 кілометрів дороги щодня задля розв’язання проблем виборців народного депутата.
Ми зайшли до приймальні в один з робочих днів о 8:45. Саме у цей час до помічника нардепа звернулася Леся Михайленко – підприємець – з проханням допомогти у складній бізнесовій ситуації. Марина Саакян вирішує питання швидко, пропонує допомогу юриста, розповідає, як написати відповідну заяву до народного депутата. Потім кілька організаційних моментів щодо участі у обласному етапі гри «Сокіл» («Джура») узгоджує телефоном і - на вихід. Треба проінспектувати будівництво пам’ятника «Борцям за Волю та Незалежність України» на набережній міста. На місці Марина уточнює графік будівництва, спілкується з будівельниками і знову за кермо автомобіля.
Вирушаємо у Власівку на чергову зустріч – із заступником директора ТДВ «Дніпроенергобудпром», директором головного заводу Михайлом Бур’янським. Доки Марина говорить з робітниками, ми, користуючись нагодою, питаємо у директора, які ділові стосунки склалися у нього з нашим представником у Верховній Раді України та його командою? Михайло Бур’янський розповів, що з Олесем Довгим познайомився ще до того, як він став народним депутатом.
«Я давно спостерігав за його діяльністю і як особистість він мені імпонував. Не можу сказати, що тоді так же прихильно до нього поставився весь колектив підприємства. Перша зустріч починалася доволі складно: люди були насторожені, адже звикли не довіряти політикам. Я нікому не нав’язував своїх поглядів, кожен має право на власну думку, симпатії та антипатії. Будуючи демократичне суспільство мусимо поважати вибір кожного. Було приємно, коли наприкінці тієї зустрічі я відчув, що розмова закінчується на дружній, позитивній ноті. Потім я об’їздив з Олесем Довгим майже всі підприємства Світловодська та Власівки. У 90 % випадків результат повторювався. Він володіє харизмою та вмінням слухати, шукати консенсус, переконувати. Його позиція завжди виважена, конструктивна, дієва. Це імпонує людям. Коли він став народним депутатом, то я, як голова Спілки промисловців і підприємців міста і член керівництва обласного осередку УСППР (Українська спілка підприємців, промисловців та роботодавців) рекомендував обрати Олеся Довгого представником УСППР у Верховній Раді України.
Це було зроблено, і ми жодного разу не пошкодували. Усі звернення, зокрема пропозиції щодо внесення до законодавства змін, які стосувалося виробничої діяльності підприємств, було розглянуто. Олесь Станіславович знаходив час і змогу, аби допомагати нам у вирішенні нагальних питань. У місті за реалізацію започаткованих справ і за комунікацію з громадою відповідає його помічник-консультанти Марина Саакян – професіонал, яка віддано працює на благо держави.
Приємно, що раз на рік нардеп обов’язково зустрічається з колективом нашого підприємства і звітує про свою роботу, звітує чесно, реальними справами та здобутками. Я працював з усіма депутатами Верховної Ради часів незалежної України, маю з чим порівнювати. 5 років співпраці з Олесем Довгим і його командою переконують, що це найкращий народний обранець з тих, які будь-коли представляли наш округ», – підбив підсумок розмови директор.
Далі у Марини зустріч із батьком двох дітей Сергієм Мізіним. Інаціативний чоловік, готує звернення жителів Нового міста до народного депутата щодо встановлення у мікрорайоні ігрового дитячого майданчика. Цей невеличкий проект вже реалізується, тож треба контролювати, як і що робиться.
«У мікрорайоні, де я проживаю, немає жодного обладнаного місця для дитячих ігор та розваг – розповів нам Сергій. – Кілька років поспіль ми зверталися до міської влади, але безрезультатно, бо коштів у міському бюджеті не було. Після цього ми письмово звернулися до нардепа Олеся Довгого і були приємно здивовані швидкою реакцією. До мене зателефонувала Марина Саакян, ми зустрілися, оглянули місце для встановлення майданчика, заручилися підтримкою і тепер з нетерпінням чекаємо на появу острівця розваг для дітей».
Коли, нарешті, Марина Саакян знайшла можливість дещо перепочити з чашечкою кави, ми змогли поговорити з нею про її роботу. Свій незмінний атрибут – щоденник вона і у цей момент тримала поряд, щоб раптом нічого не пропустити. На кілька місяців уперед все розписано, але до раніше запланованих постійно додаються нові справи, графік стає щільнішим, але якість роботи помічника-консультанта не повинна погіршуватися. Доводиться включати внутрішні резерви!
«Мені важко описати свій звичайний робочий день, – зізнається вона. – За останні п’ять років не було двох схожих, а не те, щоб однакових. Зранку є план на день. Починаєш його виконувати, а життя вносить свої корективи, ставить нові задачі. Секунда – і все змінилось. Коли іду на роботу, ніколи не можу передбачити, які ситуації виникнуть і де доведеться побувати. Часто до вже запланованих справ додається щонайменше десяток новеньких.
Інколи день перетворюється у безперервний прийом громадян. Ніколи не обмежую його в часі. Люди прийшли із проблемою, значить – я повинна допомогти. Бувають дуже серйозні і складні питання, які потребують юридичного супроводу. Тоді запрошую до розмови нашу юристку Наталію Чирочку. Звісно, виникають і прості питання, але дуже важливі для людини. Уважно всіх вислуховую. Серед відвідувачів багато людей похилого віку. Найчастіше їх непокоїть нарахування субсидій чи перерахунок пенсій. Молодші мають свої проблеми – їхні основні запити стосуються захисту трудових, майнових та родинних прав: виплати аліментів, оформлення спадщини, допомоги з лікуванням тощо. Найскладнішими є клопотання щодо відкриття у місті або селищі якогось об’єкта інфраструктурного характеру або культурно-освітнього призначення. Але й з цим ми справляємося. Тут нам допомагає особисто Олесь Станіславович.
Часто відбуваються виїзди на зустрічі з бізнесменами, політиками, з громадськістю. Наприклад, коли потрібно обстежити місцевість, де просять встановити дитячий майданчик, як от сьогодні. Зараз у Світловодську споруджують пам’ятник «Борцям за Волю та Незалежність України», увесь хід робіт я тримаю на контролі, аби завершити будівництво у відповідності з графіком. Значну частину часу витрачаю на відвідування різних публічних заходів, урочистостей та святкувань.
У моїй сумці три телефони, один – для приватних розмов (з рідними і близькими). Два інші – робочі. Нещодавно «переносила» контакти, тепер точно знаю їхню кількість – 2475. Це ті, з ким мені доводиться перетинатися по роботі на 102-му виборчому окрузі. Інколи бувають такі дні, коли я просто не відводжу телефон від вуха, адже дзвінки постійно надходять. Тоді перехожі можуть побачити картину, коли я ногою зачиняю дверцята машини, однією рукою тримаю телефон, а іншою на ходу записую щось у блокнот, щоб інформація не була втрачена.
Бувають більш спокійні дні. Тоді я займаюсь підготовкою звітності, моніторингом інформації. Навіть коли приходжу додому, все одно читаю стрічки новин у соцмережах. Мушу бути в курсі усіх справ, які хвилюють спільноту. Тому до глибокої ночі читаю новини і коментарі до них в інтернеті, переглядаю записи сесій місцевих рад, а періодично на них буваю».
Марину Саакян ми бачимо майже на всіх мистецьких і спортивних заходах, які проводяться у місті. Ми поцікавилися у неї, чи не втомлює її така кількість видовищ? «Ні, – впевнено відповідає Марина. – Адже ставлюся до них по-особливому. Дійсно, я відвідую багато спортивних подій. Олесь Довгий підтримує чимало ініціатив у цій галузі. Він багато зробив для покращення матеріально-технічної бази спорткомплексу ім. Анатолія Тузовського, КДЮСШ №1. Коли дізнаюся, що є високий результат на змаганнях, то щиро насолоджуюся новинами про здобутки дітей. Врешті, не лише дітей: ми працюємо і для молоді, і для дорослого населення. Їхні здобутки до певної міри сигналізують про ефективність нашої праці. Тому я із задоволенням поспішаю на місцеві спортивні заходи. Мені особисто додає бадьорості можливість побачити радісні палаючі очі учасників, для яких ці змагання важливі.
Часто ми допомагаємо у проведенні концертів до професійних свят – Дня медика, Дня вчителя тощо. Кожен з них по-своєму особливий, дуже важливий і для тих, хто їх готує, і для тих, кому він адресується. Переконана, що поки вируватиме ця активність, поти й житиме місто. Важливими є й заходи військово-патріотичного спрямування, адже на тлі того, що зараз переживає наша країна, дітям і підліткам належить прищеплювати високі моральні цінності, любов до Батьківщини, гартувати патріотичний дух.
Хоча за освітою я економістка, у сфері роботи з громадськістю працюю ще з 2004 року, тобто вже 15 років. Можна сказати, що помічник-консультант посадовців різних рівнів влади – моя професійна діяльність. Для підвищення свого рівня роботи періодично відвідую курси з психології, політконсалтингу. Працювала в Києві, в Житомирській області, зараз працюю на Кіровоградщині.
– Ви – киянка, а працюєте далеко від дому, таке вже було раніше?
– Так, на Житомирщину щодня їздила на роботу з дому. Але відрядження ніколи не були для мене чимось незвичайним. А з 2008 року вони стали частиною життя, і це мене ніяк не лякає і не зупиняє. Світловодськ – новий етап моєї роботи, хоча тепер ситуація з поїздками абсолютно змінилася: тепер я їжджу не на роботу, а навпаки – додому і лише на вихідні, які бувають нечасто. Але я з ентузіазмом ставлюся до своєї роботи. Для мене важливі люди, можливість їм допомагати. Коли бачиш користь від роботи – працюєш із більшим запалом. Звісно, основна заслуга в усіх реалізованих проектах належить Олесю Станіславовичу Довгому. Він є інтелектуальним центром і рушієм для вирішення всіх питань, які виникають на окрузі. Я щаслива, що в кожному такому проекті є частинка моєї безпосередньої роботи.
Як маленька дитина з повітряною кулькою щиро радію за кожен з реалізованих проектів і за кожне вирішене звернення громадянина.
– Минулого року під час перегонів до Дня автомобіліста Ви розповіли, що маєте великий водійський стаж. Водити автомобіль – що це для Вас означає?
– Так, за кермом я з другого дня після отримання водійського посвідчення, з 2007 року. Не уявляю, як би я працювала без машини. Власний автомобіль – це не тільки транспортний засіб, це вимір свободи, а іноді й дім на колесах. Буває, що за день проїжджаю понад 400 км. І це тільки Світловодськом. Але це приносить мені задоволення. Тому, як би я не втомилася за день і скільки б кілометрів не проїхала, сівши за кермо автомобіля, я трохи відволікаюся від справ, насолоджуюсь дорогою.
– Ви пишете вірші. Як знаходите час для них у своїх завантажених днях?
– Вірші – це історія, яка для мене розпочалася у 8-річному віці. У батька був ювілей. Я вирішила, що отримати віршоване привітання від мене йому буде дуже приємно. Я сіла писати. Коли закінчила, акуратно списаними виявилися три аркуші формату А4. Татові подарунок так сподобався, що коли приходили гості, він просив мене читати вірш, навіть ставати при цьому на стілець, хоча я ніяковіла. У школі я вже була активісткою й учасницею усіх заходів, на яких читала власні вірші. Тепер віршування – це такий процес, який не можна зупинити. Коли образи з’являються, я просто беру папір і пишу. Ось тут і допомагають 98 блокнотів, які завжди готові до нових рядків. Це вміння іноді дуже виручає при підготовці до виступу, коли відчуваю, що усі вагомі слова уже сказано, а говорити щось банальне не хочеться. Поезія дозволяє говорити про важливі речі емоційно, глибоко і без зайвого пафосу.
– Усе, про що ми щойно говорили, світловодці та власівчани могли бачити і чути, спілкуючись із Вами чи відвідуючи масові заходи. А чого вони точно про Вас не знають?
– Наприклад, про те, що ще у школі я чотири роки стріляла. Спочатку навчалася стрільбі з револьвера, а потім іще два – опановувала гвинтівку. Це був гурток у приміщенні тиру. Може й не звичне для дівчини захоплення, але це спорт, який дуже дисциплінує і навчає витримці. А ще я дуже люблю коней. У Києві раз на декілька тижнів я приїздила до приватної стайні. У ній моя подруга рятує коней, які отримали травму чи яких господарі надумали здати на бойню. Вона їх виходжує, а потім катає дітей та дорослих, зокрема і хворих на ДЦП. Обіймаючи коня за шию, я відчуваю, як миттєво кудись зникають накопичені втома та негатив. За кіньми часто сумую. Є й інші захоплення, але про них колись іншим разом. Скажу лише, що мої захоплення дають простір для нових ідей і впевненість у власних силах.
Перерва на каву закінчилася. Марина повертається на своє робоче місце – у громадську приймальню народного депутата України Олеся Довгого. Хто на неї там чекає, з якою проблемою? Вона цього не знає, але переконана, що допомогти будь-якому відвідувачу – її обов’язок.
«СВ»
Богдан Дроздов (фото)
