Наш колега і за сумісництвом бард Віталій Асауленко, відомий далеко за межами міста своїм гарчанням про морги, склепи (а іноді й про «цветы в туалете»), розповів, що днями співав у Києві і начебто виключно про кохання. Ми не повірили у таку метаморфозу і вирішили його розпитати.– Віталію, що це був за захід, який ти не оминув своєю увагою, не зважаючи на фінансові труднощі?
– Є такий митець, поет ромського походження Сергій Пантюк. Заприязнився я з ним наприкінці позаминулого року, коли він на запрошення голови світловодської «Просвіти» Сергія Гайдука провів свої поетичні читання для учнів та місцевої інтелігенції у Світловодському РБК. А назад він мав їхати потягом пізно увечері з Кременчука. Тож час коротали у мене… на кухні. Під мій сорокаградусний «мармелад» він читав мені та іншим гостям свої більш «камерні» вірші. А я, алаверди – поспівав своїх пісень. Від чого він ледь зі стільця не звалився… А день народження у нього 10 лютого. І він, за усталеною традицією, збирає на вечір цього дня у книгарні «Смолоскип», що на Подолі у Києві, мистецьку тусовку, яка зветься «Віршень». П’ють «ворожу кров», читають вірші, співають пісні. Завсідниками там і такі собі брати Капранови, і видавець «Абабаґалаґа», і Едуард Драч, і Іван Андрусяк. А ще – різні міністри та нардепи. Коротше, і я там заспівав минулого року. Хто реготав, хто хапався за голову, а хто й за серце. Та все ж Пантюк погукав мене й цьогоріч.
– Чим же ти лякав публіку цього разу?
– Не лякав, а навпаки! Коли я вийшов до мікрофону і привітав іменинника, одразу попередив: наближається світле свято всіх закоханих. Тому «кров» пити я категорично відмовляюся і співатиму виключно про кохання. Перша пісня про мою кохану, яка не могла відімкнути двері, щоб зустрітися зі мною і, рознервувавшись, перебила сусідів і навіть розтрощила поліцейський фургон. Друга пісня про те, як молоді люди займалися коханням в салоні автівки під час руху, що призвело до трагічних наслідків. Та й третя пісня витримана у такому ж ключі. Тільки кохання! Одним словом, публіка (серед якої були і суворі вояки АТО/ООС з націонал-патріотами) недружньо зашипіла – ми, мов, тут патріотично налаштувалися, а ти шмарклі про кохання розвів. Тож, я був просто вимушений перехилити кухоль «ворожої крові» і співати про український авіа-наліт на Москву з наступним її бомбардуванням. Це жах просто якийсь! Тепер я десять разів подумаю, ніж приймати чергове запрошення на цей «Віршень».
Фото: Георгій Лук'янчук (м. Київ) та з відкритих джерел
