За його словами, щоб плідно займатися живописом, треба «впасти» у дитинство. Але такий стан триватиме, допоки живописець не схоче їсти
На виставці, яка відкрилася 13 червня у світловодській «Арт-Галереї», окрім робіт художників, які живуть і творять безпосередньо у Світловодську, представлено творіння і кількох митців, які постійно не мешкають у нашому місті, але вважають його своїм рідним. З одним із них, ми, описуючи церемонію того відкриття, обіцяли познайомити наших читачів ближче. Тим більше, що у Світловодську багато архітектурних споруд і комплексів, до появи яких він має пряму причетність. Виконуємо обіцянку…
Говоримо з Михайлом Супруном у затишному кафе «Тясицу» під запашний чайок «ройбуш»… Народився не у Світловодську – на Уралі в родині залізничників. Специфіка роботи його батька включала «мотання» по всьому тодішньому Союзу. Відтак, до старших класів він навчався у школах рідного Уралу, республіках Закавказзя… І не перелічити. Закінчував же він середню школу №4 у Світловодську. Хоча сьогодні – таке життя – тут він буває наїздами, розриваючись у своїй творчій роботі між Києвом і Харковом.
«Між іншим, я сидів за однією партою з вашою редакторкою Тетяною Дроздовою. Було таке, що й за косичку її смикав», – посміхається наш співрозмовник.
Не відповівши конкретно, чи не було це проявом першого кохання, він, за фахом «художник декоративного мистецтва» (закінчив Харківський художньо-промисловий інститут), конкретно відповів на запитання: що було у його житті первинним – образотворче мистецтво чи архітектура?
«Безумовно – перше. Пригадую, ще у класі четвертому ми отримали завдання написати твір на тему майбутньої професії, якій би хотілося присвятити своє життя. І я однозначно написав, що буду художником! Але ж ви розумієте, щоб тільки мистецтвом займатися, треба зануритися ледь не у дитячу свідомість. У мене це виходить й досі. Але ж сьогодення таке, що перебувати у таких реаліях можливо лиш до появи відчуття голоду».
… Але й архітектура для нього – не зла мачуха. У неї він теж вкладає свою творчу душу. Але, на відміну від малювання, ця робота забезпечує його і хлібом, і до хліба.
– А де саме в архітектурі Світловодська можна побачити вашу душу?
– О, тут всього не перелічити. Та перед цим хочу зазначити, що в архітектурі, як і у живопису, я люблю «чудити» – створювати об’ємно-просторові композиції. Це я називаю 3D-мисленням.
Ось стислий перелік з того, що «начудив» Михайло своїм 3D-мисленням: оздоблення стін дитячої музичної школи; вітражі у краєзнавчому музеї да відділі ДРАЦСу; кафе на автостанції, яке після невеличкої добудови, стало називатися «Добре»; а на протилежній від автостанції стороні – споруда автосервісу, стела Невідомому солдатові, що поряд із Вічним вогнем, оздоблення і вітражі, у тому числі, міського краєзнавчого музею і колишнього відділу ДРАЦС. Ресторан «Кремгес», де зараз філія «Укргазбанку» – теж його робота. А ресторан «Бриз», що виник на місці річкового вокзалу і належав колишньому міському голові Козярчуку, пам’ятаєте? Так, це теж справа його рук.
І взагалі, для Козярчука, який, вірогідно, гідно оцінив його архітектурний геній, наш співрозмовник спланував і збудував чимало об’єктів. І його хатинку при яхт-клубі з причалом, і колишній його магазин на Ревівці, прибудований до панельної дев’ятиповерхівки. А офісний комплекс з магазином у Табурищі із колоритним биком на п’єдесталі? Так це все – Супрун. А бика отого він навіть зліпив власноруч. Має він і деяку причетність до проектування Свято-Покровського собору на Новому городі, а Просвітницький центр, що поряд з ним, повністю «дитя» його 3D-мислення.
… Що ж до нинішньої світловодської архітектури, то Михайло Супрун не погоджується називати строкату забудову перших поверхів житлових багатоповерхівок, головно, центральної вулиці під різні крамнички та пивнички хаотичною.
«Таке різнобарв’я нагадує мені спосіб забудови європейських міст часів середньовіччя. Тут я не бачу нічого поганого – це радує око».
А ще, на відміну від значної кількості світловодців, він немає нічого проти церкви у котеджі колишнього ДРАЦС.
«Тут я бачу модерновий храм. І не такі вже й великі кошти для цього потрібні».
Зате спуск на Обеліску до моря з кам’яною брилою у пам'ять сіл, що те море поглинуло, Супрун називає авантюрою однієї людини – її намагання залишити цим самим добру згадку про себе матиме абсолютно протилежні наслідки, застерігає Михайло.
– Чи маєте бажання повернутися і жити у Світловодську?
– Таке бажання маю, але обставини цього часу диктують свої умови. Тож, може колись я так і зроблю. Занурюсь у дитячу свідомість – щоб малювати…
На завершення Михайло Супрун запропонував, щоправда, під чай, тост за художників, бо:
«Є крила у художників, теслярів, залізничників… Та лиш художники розкрили, як проростають ці крила».
