НЕ ЧЕРКАСИ, або Чому псується вода і гине риба у Кременчуцькому водосховищі

Щоб пояснити, що відбувається у водосховищі, необхідно сказати, що кожна природна водойма – це складна екологічна система зі своїми, за мільйони років встановленими зв’язками організмів. А наше водосховище – ще складніша система, бо при його проектуванні та будівництві ці зв’язки не враховувались. Значна частина негативних явищ, що відбуваються у водоймі, зумовлена не тільки шкідливим впливом людини, але й характеристиками самої водойми.

На даний час, на мою думку, у водосховищі протікають два паралельних і частково пов’язаних між собою процеси, що зумовлюють різке погіршення якості води у теплу пору року. Перший – цвітіння синьо-зелених водоростей. Процес традиційний і для нас звичний. Відбувається у липні-серпні-вересні. Вода через водорості набуває смарагдового кольору і характерного смороду. У найбільшій кількості водорості накопичуються у пониззі водосховища біля Світловодська, зокрема у гавані шлюзу, що є своєрідним «апендиксом» водосховища. Другий – гниття органіки у донних відкладеннях на глибинах нижньої (озерної) частини водосховища, що іноді відбувається в режимі безкисневого розкладу. Починається у 2-3 декаді червня і може проявлятись весь теплий період року. Під час процесу виділяються продукти розпаду, зокрема гази – метан та сірководень, та зловонні органічні сполуки. За результатами аналізів та органолептики характеризується такими показниками: запах (високий та помірний рівень забруднення); бактеріальне забруднення (високий рівень); високий вміст органічних сполук; перевищення вмісту амонійного азоту, фенолів та марганцю (помірний та високий рівень); низький вміст кисню біля дна – 1-2 мг/л (високий та надзвичайно високий рівень). Усі ці явища можуть бути викликані розкладом органічних сполук у воді. Дані взяті мною з результатів аналізів води липня 2001 року, коли вперше спостерігав подібне явище. Які чутки тоді не ходили містом – від масового скиду забруднюючих речовин одним з Черкаських підприємств до аварії баржі, що перевозила отрутохімікати та мінеральні добрива. Правда, на жаль, набагато прозаїчніша. Тоді, до речі, пропали всі синьо-зелені водорості. Вони банально передохли і поповнили запаси мертвої органіки у донних відкладеннях.    

Коли я намагався пояснювати ці явища рибалкам-любителям або пересічним громадянам, реакція була дуже різною. Дехто ставився з розумінням; дехто недовірливо хмикав, усім своїм виглядом демонструючи – «кажи-кажи, я ж бо краще знаю…»; дехто – навіть агресивно: «ви всьо брешете. То Черкаси винуваті». Найбільш дратували спіймані браконьєри, які починали «переводити стрілки»: «та шо там у нас… два (варіанти – три, чотири, п’ять) мішки риби… А от Черкаси…» – і далі по темі. 

Пригадую, що в 70-80 роки минулого сторліття в подібних ситуаціях винуватили місцеві підприємства: «То, мабуть, «Чисті метали» щось скинули». Або Радіозавод… Або «Калькулятор»… Часи змінились, перелічені підприємства наказали довго жити. А риба як дохла, так і дохне. Хто винен? Хто там у нас вище за течією? АГА, ЧЕРКАСИ! Людоньки!!! Схаменіться, нарешті! Де Черкаси, а де ми?! До Черкас по прямій більше сотні кілометрів! Об’єм Кременчуцького водосховища літньої пори (тобто при нормальному підпірному рівні) близько 11 кубокілометрів (тобто 11 мільярдів кубічних метрів), що дорівнює приблизно третині річного стоку Дніпра. Навіть якби Черкаси щось і скидали – доки дійде до нас, розчиниться настільки, що ніякі аналізи не покажуть. І якби Черкаси дійсно щось скидали у такій кількості, щоб у нас дохла риба – то під самими Черкасами у річці мала б текти принаймні концентрована кислота. З усіма наслідками…

Пригадую ґвалт кількарічної давнини, коли під Черкасами з пошкодженого каналізаційного колектора у Дніпро потрапило близько 200 тисяч кубів каналізаційних стоків. Ситуація дійсно була дуже неприємна, але не настільки катастрофічна, як описували падкі до сенсацій журналісти. Якщо подивитися на неї в масштабах водосховища – то це, даруйте за порівняння, все одно що помочитися у 50-метровий плавальний басейн і чекати, що на іншому його кінці риба здохне (звісно, якби вона там була).

Звідки ж тоді береться забруднення – запитаєте ви. Пояснюю. Річ у тім, що Дніпро – це не канава, що ділить Україну навпіл. Це – водозбірна площа з половини території України. Це – поверхневий стік з розораних і залитих хімією полів, з яким у воду надходить 2/3 (якщо не ¾) усіх забруднюючих речовин. Це – зливова каналізація, яка практично всюди (в тому числі й у нас) йде у воду без будь-якої очистки. Це – інфільтрат від звалищ відходів, розорані заплави і забудовані прибережні смуги. І ще багато чого. На цьому фоні скиди стічних вод від безпосередньо підприємств становлять десь 10-15% забруднювачів від їх загальної маси. До того ж ці скиди жорстко контролюються і при будь-якому їх перевищенні до підприємств застосовуються значні санкції.

Ситуація погіршується тим, що високу здатність до самоочищення має лише вода, яка тече.. Чим швидша течія – тим більша ця здатність. У непроточних, слабопроточних і зарегульованих водоймах здатність до самоочищення пригнічена. У непроточних і зарегульованих водоймах вода застоюється, і вони мало-помалу перетворюються на болото. З усіма негативними наслідками.

До зарегулювання Дніпра вода від Києва до Херсона текла 7-10 днів; зараз – півроку. Пониззя кожного водосховища (його озерна зона) стає своєрідним відстійником, де у донних відкладеннях накопичуються всі забруднюючі речовини. При підвищенні температури води вони починають гнити, виділяючи смердючі продукти розпаду, в тому числі такі гази, як сірководень і метан. При поєднанні кількох чинників (температура, сила і напрямок вітру та пов’язані з цим згінно-нагінні явища, робота ГЕС, наявність і глибина залягання термоклину тощо) гази та інші продукти розпаду піднімаються вище або розповсюджуються по всій товщі води. Результат – смердюча вода, отруєна риба, мушля спливає на поверхню, раки і бички лізуть на берег, точнісінько як на Чорному морі під час виходів сірководню. Тільки на Чорному морі невігласам винити нікого – хіба що Одеський Припортовий завод… Подібні явища мають місце не лише у Кременчуцькому, а у всіх водосховищах Дніпра. І не тільки в пониззі, а й в інших місцях.

Постають традиційні питання: «Хто винен?» і «Що робити?». Відповідаю. Винний Кабінет Міністрів СРСР зразка 1954 року, що прийняв рішення будувати каскад ГЕС на Дніпрі. І ЦК КПРС того ж періоду, який цю задачу поставив. Причини цього рішення були різні: у першу чергу, як це не дивно тепер звучить, військово-стратегічні. 

Що робити? Тут підходи різняться. Від «нічого не робити» до «спустити все к бісовій матері» з проміжними варіантами. Нічого не робити – проблеми не вирішує, а поглиблює і залишає її вирішення наступним поколінням. Спустити все – теж низка проблем, у тому числі й екологічних. У донних відкладеннях за ці роки чого тільки не накопичилось, у тому числі і радіонукліди з ЧАЕС. У досить великій кількості. І при висиханні русла полетить воно з пилюкою на всі околиці… До того ж вся інфраструктура заточена під існуючий каскад водосховищ, а міняти її – грошей немає. От і відкладає кожна влада вирішення цієї проблеми на плечі наступній. На мій погляд, сподіватися на вирішення цієї проблеми можна лише після кардинальних змін в економіці та енергетиці – як усього світу в цілому, так і нашої країни зокрема.