З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України мільйони людей були змушені покинути свої домівки у пошуках безпечнішого місця. Багато хто втратив своє житло назавжди. У березні це горе спіткало і наші родини, більшість наших знайомих, друзів почали масово виїжджати. Тож і ми також наважилися на цей крок, і змушені були шукати прихисток у більш спокійних містах.Доля нас завела до мальовничого міста Світловодськ. У перші дні було незвично бачити місцевих, які просто гуляють, спокійно переходять дорогу. Тепер ми вже трохи звикли. Місто дуже подобається, привітні й доброзичливі мешканці, готові простягнути руку допомоги.
Другою домівкою для нас став Світловодський завод залізобетонних виробів, під керівництвом Михайла Литвиненка. Тут для нас створили комфортні умови для проживання та надали все необхідне: спальні місця, подушки, ковдри, постільну білизну, рушники, засоби гігієни, одяг, іграшки. До наших послуг сучасна кухня з необхідною побутовою технікою, посудом та продуктами. Є душові з гарячою водою та пральна машина. На заводі є своя їдальня, де зараз готують для територіальної оборони та захисників ЗСУ, не забувають і про нас, завжди смачно, і як то кажуть, з любов’ю пригощають різними смаколиками. Приємно здивували нас чудовий сад та доглянута прилегла територія: такого розмаїття кольорів ми ще не бачили. Відчувається, що зроблено все з душею і для всіх.
За цей час прихисток на території заводу знайшли близько двох сотень людей, переважно з Харківської та Донецької областей. Від імені всіх вимушених переселенців дякуємо Михайлу Литвиненку та всьому колективу заводу за чуйність, щирість, уважність, співчуття та турботу.
Попри прагнення загарбників розколоти нашу державу, український народ продемонстрував неабияку єдність, силу та готовність допомагати один одному.
Віримо в Перемогу! Слава Україні! Героям Слава!
Родини Липчан, Кириченко, Митюк.