» » Два роки, що передували незалежності, на прикладі одного міста

Два роки, що передували незалежності, на прикладі одного міста


Напередодні відзначення 30-ї річниці з дня проголошення незалежності України варто згадати, які процеси передували цій неперевершеній історичній події. Зараз багато хто говорить, що незалежність непередбачувано впала у руки українцям, тому, мовляв, через це і маємо всі ці проблеми в економічній, політичній, соціальній та інших сферах життя. Але це не так. Українці виборювали своє право мати власну незалежну суверенну державу. І шлях до неї був непростим. Чого були варті лише два роки, що передували проголошенню незалежності, коли вирували суспільно-політичні процеси в містах і селах України, де люди відчули подих свободи, і стало зрозуміло, що її прагнення вже не спинити. 

Не була виключенням і Кіровоградщина. Зокрема, у місті Світловодську – наймолодшому місті обласного підпорядкування, де було чимало потужних підприємств союзного значення і по обсягам виготовленої продукції місто посідало перше місце в області, але у другій половині 80-х років минулого століття, вони все більше вступали у системну кризу, всі ці процеси проходили особливо бурхливо.

Про всі події згадує ветеран журналістської справи, член національної Спілки журналістів України, Почесний громадянин міста Світловодська Владислав Журавський.

СОЛОДКЕ СЛОВО «СВОБОДА»

– У той час стало зрозуміло, що потрібні кардинальні зміни в управлінні народним господарством, прискоренні матеріально-технічного переозброєння наявних виробничих потужностей, – розповідає Владислав Васильович. – Перебудова, яку проголосив і наполегливо проводив тодішній генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов, змін на краще не принесла, але відкрила шляхи до гласності, дала людям можливість вільно висловлювати свої думки, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи партійних і державних органів. На зборах і мітингах, навіть у пресі почали все більше лунати слова про необхідність зміни політичної системи. Основний удар спрямовувався проти Комуністичної партії, її керівної ролі в суспільстві і державному управлінні. Люди вимагали кардинальних змін у політичному житті країни, необхідність багатопартійності і демократичних виборів, прав і свобод людини тощо.

Ці процеси охопили всю величезну країну – від західних кордонів до Тихого океану. Влітку 1989 року виник Народний Рух України. На політичну арену виходили нові діячі з числа дисидентів, таких як Левко Лукʼяненко, Вʼячеслав Чорновол, Степан Хмара, брати Горині та інші. Активну роль у Народному русі взяли представники творчої інтелігенції, зокрема письменники Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Яворівський та інші.

Не залишився в стороні і Світловодськ. Уже пʼятого жовтня 1989 року на заводі чистих металів відбулися установчі збори НРУ за перебудову. Уповноваженим групи НРУ обрали Анатолія Мʼячина, заступника начальника цеху №9. Ініціативні групи НРУ виникли і в інших трудових колективах. А згодом була створена міська організація НРУ.

Компартія, як політична організація, не була готова до такого розвитку подій. Функціонери її міських і районних організацій залишалися прихильниками старих, уже віджилих форм роботи, що зводились до прийняття постанов про поліпшення роботи з масами, орієнтувалися лише на вказівки вищестоячих партійних органів, не виявляли власної ініціативи, залишались у полоні політичних догм. Навіть створення у Світловодську політичного клубу «Діалог» у жовтні 1989 року, ініційованою міською організацією КПУ, не внесло нічого нового в роботу з людьми, звелося до ряду звичайних зборів і прийняття стандартних рішень.

ПЕРШІ ДЕМОКРАТИЧНІ БИБОРИ

А політична напруга, як в Україні в цілому, так і в Світловодську зокрема, набувала нової гостроти. Наближалися чергові вибори до Верховної Ради УРСР, які відбулися навесні 1990 року. Вони стали справді першими демократичними виборами. Кандидатами в народні депутати висувалися  як керівники ряду провідних підприємств міста, так і представники інших організацій. Зʼявився у Світловодську і завідуючий одного із провідних відділів ЦК КПУ. Але побувавши на ряді підприємств, зустрівшись з керівниками місцевих партійних організацій, він не ризикнув тут балотуватися і подався на інший, менш демократичний виборчий округ.

А люди вимагали рішучих змін у виборчому процесі, нових імен серед претендентів на депутатський мандат. Ініціативу взяв у свої руки колектив спеціального конструкторського бюро «Сигнал» виробничого обʼєднання «Олімп», тобто радіозаводу, вирішив звернутися за допомогою до керівників Народного Руху України Павличка, Драча і Яворівського, запросивши одного з них балотуватися на виборах до ВРУ по Світловодському виборчому округу. Згоду дав відомий письменник, керівник Київської місцевої організації НРУ. Діючий депутат Верховної Ради СРСР Володимир Яворівський. Його поява у Світловодську внесла новий струмінь у передвиборчу гонку. До активної участі у виборчому процесі долучився і молодий тележурналіст, старший редактор молодіжної студії «Гарт» Українського телебачення, колишній світловодчанин Вадим Бойко. Його кандидатуру підтримав міськком комсомолу, але оскільки його висунули в сусідньому Кременчуку, він зробив вибір на це місто, де й був обраний народним депутатом вже у першому турі голосування. 

На початку 1990 року в місті відбулося кілька багатотисячних мітингів, скликаних з ініціативи міської організації Народного Руху, на яких гостро критикувалася діяльність міського комітету Компартії України, КДБ та інших організацій, контрольованих комуністами. На мітингах виступали працівники заводу чистих металів Анатолій Мʼячин, Олександр Якименко, Віталій Лєтніков та багато інших промовців. Звучали голоси і за підтримку Комуністичної партії, але їх перебивали вигуками «Ганьба!», свистом та улюлюканням.

Ситуація в місті загострювалася. На зборах міського партійного активу теж обговорювалися питання проведення виборів, виступали тут і секретарі первинних партійних організацій, активісти-виробничники. Брав слово і кандидат в народні депутати Володимир Яворівський, який у той час ще залишався членом партії. 

Яворівський не шкодував часу на зустрічі з виборцями разом із групою підтримки, до якої входили Олександр Дзядок, Микола Коваленко та інші активісти новостворених громадських організацій, а саме Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, «Просвіти» та інших, місцеві журналісти. Не було жодного великого і малого села в Світловодському та Онуфріївському районах, які складали Світловодський виборчий округ, де б не звучало слово київського кандидата, письменника Володимира Яворівського, де його тепло зустрічали і в холодних клубах та будинках культури, і просто на вулицях чи на центральних площах великих сіл. Люди цікавилися його передвиборчою програмою. Висловлювали свої побажання, давали накази і поради, як діяти в разі його обрання.

А в самому Світловодську Яворівський з групою підтримки зустрічався в дворах багатоповерхівок, на вулицях індивідуального сектора забудови, в людних місцях міста. І скрізь лунало його палке слово, заклики до радикальних змін у політичному і громадському житті країни. На підтримку Володимира Яворівського на численних зустрічах звучали виступи Павла Пинзеника, Дмитра Павличка, Володимира Панченка, Григорія Клочека та інших відомих громадських діячів як з Києва, так і обласного центру Кіровограда.

І ось прийшла розвʼязка. Четвертого березня 1990 року в день виборів до Верховної Ради з великим відривом від своїх суперників перемогу здобув Володимир Яворівський

І як потім він сам згадував: 

«Світловодськ і Світловодський виборчий округ виявилися найпівденнішим і найсхіднішим демократичним островом на самому початку незалежності нашої держави. Вже у 1990 році. Далі, як я називаю, у «дикому полі», представників демократичних сил у парламенті вже не було. Світловодськ був такою собі останньою залогою…»

Обиралися цього дня і депутати міської, районної та сільських рад. Серед новообраних депутатів окрім комуністів були члени новостворених Республіканської та Демократичної партій, представники багатьох громадських організацій і рухів.

ПРОБЛЕМИ РОСТУ 

Ці вибори відбулися майже за півтора роки до проголошення незалежності України. Вони стали своєрідним етапом до демократизації всього громадського життя країни, але політичну напругу в суспільстві не зняли, а навіть посилили її. Наприкінці березня цього ж, 1990 року, відбулася перша організаційна сесія новообраної міської ради. Сесія скликалася кілька разів, але необхідної більшості для обрання голови ради не було. Тривали палкі суперечки. Але рішення не могли прийняти. І лише 11 травня 1991 року головою міської ради обрали головного метролога комбінату твердих сплавів і тугоплавких металів, комуніста Миколу Віннікова. У складі ради сформувалися дві політичні сили – фракція комуністів і міжфракційна депутатська група у складі 30 осіб, члени якої поставили собі за мету пошук оптимальних рішень з різних політичних і господарських питань та узгодженні позицій окремих депутатів. Ця міжпартійна депутатська група випустила кілька номерів «Вісника МДГ», в яких було надруковано декларацію МДГ та інші інформаційні матеріали.

Тривало формування нових громадських організацій міста. 23 липня 1990 року відбулися установчі збори Громадського комітету міста , до складу якого увійшли представники УРП, Руху, МДГ, інших громадських організацій та окремі громадяни. Цього ж року створили міськрайонну організацію «Союз «Чорнобиль», члени якого опікувалися матеріальним забезпеченням та оздоровленням учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

У середині цього ж року на центральній площі міста, біля памʼятника В.І. Леніну члени Громадського комітету, створеного прихильниками різних політичних сил, розпочали запис-реєстрацію громадян Української Народної Республіки (УНР), за пʼять місяців громадянами УНР зареєструвалося більше двох з половиною тисяч світловодців.

БОРОТЬБА ЗА СИНЬО-ЖОВТИЙ ПРАПОР

Активно велася у місті підготовка до урочистого підняття синьо-жовтого національного прапору України. За цю справу взялися громадські активісти, робітники Микола Євтєєв з укрупненого автотранспортного господарства, Юрій Сергєєв з заваду «Калькулятор», Анатолій Войтенко з заводу чистих металів та інші. Заготовки для виготовлення щогли замовили на місцевих підприємствах, а зварювали їх потім на подвірʼї власного будинку Івана Євтєєва на Новому місті. А вже потім перевезли на центральну площу міста і встановили біля пам'ятнтка Леніну. Це сталося 12 вересня 1990 року. Вперше на Кіровоградщині. До цього жовто-сині прапори вже майоріли на центральних площах Києва, Львова. Кременчука та ряду інших міст. А через день після цього, а саме 14 вересня 1990 року, уповноважений по організації міського осередку Демократичної партії України Володимир Давидов та голова міського осередку Української республіканської партії Юрій Сергєєв встановили тут же, на площі, намет і розпочали політичне голодування з вимогою підняття біля адмінбудинку національного синьо-жовтого прапора та його освячення, виселення з адмінбудинку міського комітету компартії України і задоволення вимог страйкового комітету будівельників.

Ще через день, 16 вересня 1990 року, на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг, учасники якого після політичних промов з платформи вантажного автомобіля встановили щоглу біля адмінбудинку і підняли на неї синьо-жовтий прапор. Тут же на мітингу було прийнято резолюцію з вимогою виселення з адмінбудинку міськкомів компартії України та комсомолу і підняття національного синьо-жовтого прапора на будівлі міської ради.

Відповіддю на це рішення пʼятого жовтня 1990 року з ініціативи міськкому Компартії, тут же на площі, відбувся мітинг на захист памʼяті В.І. Леніна, за громадську злагоду, проти екстремізму та націоналізму.

Але на цьому епопея з встановленням національного синьо-жовтого прапора не закінчилася. У Світловодськ терміново прибув народний депутат Володимир Яворівський. Сьомого жовтня він зустрівся з виборцями на Бульварному спуску біля обеліска Слави. Тут же представник Української автокефальної церкви отець Петро Бойко освятив два синьо-жовті прапори. Після завершення зустрічі з виборцями тисячна колона її учасників пронесла ці прапори урочистою ходою через усе місто і встановила їх на флагштоки біля адмінбудинку. Цей національний прапор майорить тут і зараз. А встановлена на щоглі табличка сповіщає про дату його підняття і є памʼятним знаком про боротьбу містян за суверенітет і незалежність України.

Цей наш національний прапор майже рік майорів під вікнами міського комітету Компартії України. Що думали секретарі міськкому важко сказати, але факт залишається фактом: вони мирно співіснували – комітет Комуністичної партії і національний прапор Української держави, що народжувалася. Міськком партії приймав постанови, направляв їх у первинні партійні організації, на підприємства і колгоспи. Їх читали, але виконувати не поспішали.

НОВІ ВІЯННЯ, АЛЕ СТАРІ ПІДХОДИ 

Зʼїзди народних депутатів тодішнього Радянського Союзу приймали закони, які упорядковували деякі питання суспільного і громадського життя. Ось лише один приклад. Газети, як засоби масової інформації, фактично були під повним контролем партійних органів. Редактор, його заступники, відповідальний секретар обовʼязково мали бути членами партії. Редактора призначали на першому організаційному засіданні новообраного пленуму міського, районного чи обласного комітетів, обраних черговою відповідною конференцією. Це становило газети під повний контроль партійних організацій. А тут вийшов закон про пресу. Вимагалося, щоб кожний друкований орган мав свій статут, що упорядковував би його організаційну структуру, зокрема порядок призначення чи вибору головного редактора. Колективам існуючих редакцій надавалося право бути співзасновником друкованого органу з тими ж правами, що й інші співзасновники, а саме партійними комітетами і виконкомами рад. І уже колектив редакції міг обрати свого керівника. А партійному комітету не залишалося нічого іншого, як затвердити цю кандидатуру. 

Або питання про фінансування друкованого видання. Партійні комітети – міські районні, обласні не вкладали жодної копійки в розвиток редакцій, але вважали себе повноправними власниками друкованих видань. Фінансове і господарське забезпечення здійснював обласний комітет у справах преси, поліграфії та книжкової торгівлі, який діяв у структурі обласної ради депутатів трудящих. Скажу принагідно, що більшість районних і міських газет області були рентабельними бо мали великі тиражі. 

Отже, фактичному проголошенню суверенітету і державної незалежності України передували організаційні заходи, велася активна пропаганда державотворчих процесів, що проходили в Україні в 1917-1921 роках, інших складних питань нашої історії, культури, навіть способу народного життя. А ще говорилось про і про символи держави: державний герб у формі тризуба, що веде свій початок від Київської Русі, про національний прапор. З новими аспектами стала висвітлюватися історія розвитку козацтва, чому сприяла підготовка та відзначення 500-річчя виникнення першої козацької залоги на острові Хортиця біля Запоріжжя, інші заходи.

А ось початок 1991 року був ознаменований підготовкою до всесоюзного референдуму, що був призначений на 17 березня. Кожна з 15 республік СРСР вимагала розширення своїх прав у політичному і громадському житті, певної автономії, тобто незалежності від центральних партійних та урядових органів. Тоді ж за збереження СРСР, як єдиної держави, висловилася більша половина тих, хто прийшов на виборчі дільниці.

Здавалося все ставало на свої місця. Але політична, соціальна і навіть духовна криза в країні поглиблювалася. Рвалися економічні звʼязки між підприємствами, руйнувалася фінансова стабільність, відчувалась нестача пального, яка особливо боляче відбилася на діяльності колгоспно-радгоспного сектора на селі, у магазинах відчувалася нестача основних продуктів харчування і промислових товарів. Це викликало справедливі нарікання народу, підривало віру у правильність політики партії. Почався масовий відтік з рядів партійних організацій. Багато комуністів оголошувало про свій вихід з партії, здавали партквитки або навіть викидали їх.

Так тривало до серпня. Нестабільність у державі поглиблювалась.

КРИЗА, КРАХ І НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВИ

І тут сталося неочікуване. У час, коли перший президент Радянського Союзу і він же керівник Комуністичної партії Михайло Горбачов перебував на відпочинку на державній дачі на мисі Форос у Криму, група вищих керівників держави, проголосили про створення Державного комітету з надзвичайної ситуації на чолі з тодішнім віце-президентом СРСР Янаєвим. У Київ поспіхом приїздили генерали з Москви, вимагаючи введення надзвичайного стану і підтримки ГКЧП, але Верховна Рада України, хоч у ній більшість депутатів були комуністами, не підтримала ГКЧП. Відцентрові процеси проявилися з новою силою. Першою проголосила незалежність Верховна Рада Російської Федерації.

А 24 серпня Акт про проголошення незалежності прийняли і депутати Верховної Ради України. У ніч на 25 серпня за рішенням президії Верховної Ради були опечатані кабінети партійних комітетів по всій Україні. Влада в Україні перейшла до виконкомів рад депутатів трудящих.

Але проголосити незалежність – це лише початок, півсправи. Була ще зустріч у Біловежській пущі, що в Білорусі. Там лідери трьох країн – Російської Федерації, України і Білорусії – Єльцин, Кравчук та Шушкевич від імені країн, що у 1922 році підписали договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, заявили про припинення його дії. Багатонаціональна Радянська держава, а по суті комуністична імперія, припинила своє існування. 

На перше грудня 1991 року було призначено вибори Президента України. Одночасно відбувся і всенародний референдум. Більше 90 відсотків громадян України проголосували за підтримку Акту про проголошення України незалежною і суверенною державою. Президентом України абсолютною більшістю голосів було обрано голову Верховної Ради України Леоніда Кравчука. На карті Європи зʼявилася нова держава, імʼя якій – Україна.

Записала 
Оксана ВЕРСТЮК.
Додати коментар
Або увійдіть через соціальні мережі
Популярне
Осінь спортивна: корнхол, спартакіада та чемпіонат області з шахів і шашок
Віримо у перемогу і щасливе майбутнє наших дітей!
Світловодська КДЮСШ №1 зібрала 50 тисяч гривень на підтримку ЗСУ
В Олександрії завершився Всеукраїнський турнір з професійного боксу
«Вітаю Анастасію Мисник!» - Шульга
Мультiмедиа
Світловодськ попрощався з захисником України Сергієм Батяшовим
Щиро вітаємо всіх вчителів України з професійним святом!
«Виходьте бігом! Виходьте бігом!» – волав і виштовхував за двері журналістку Світловодський міський голова (ДОПОВНЕНО)
На розвалинах ЗЧМ, якому могло би виповнитися 60 років
Запрошуємо майбутніх першокласників до Нової української школи!