Що варто знати про обов’язкову частку у спадщині?

Зокрема, у випадках, якщо у заповідача є багато родичів, які бажають стати власниками заповіданого майна, проте він бажає передати все майно одній або декільком особам (не обов’язково родичам!), доцільно подбати про складення заповіту.

Окрім того, заповідач має право без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, у такому разі, ця особа не може одержати право на спадкування.

Проте, законодавством України передбачено гарантії забезпечення прав окремої групи спадкодавців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, незалежно від розпорядження заповідача.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. 

Право на обов’язкову частку у спадщині мають: 

– малолітні (особи, які не досягли 14 років); 

– неповнолітні (особи, які не досягли 18 років); 

– повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдови (вдівці) та батьки спадкодавця (непрацездатними є особи, що досягли загального пенсійного віку, відповідно до чинного на день відкриття спадщини пенсійного законодавства та інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того чи була їм призначена пенсія), якщо у заповіті містяться положення про усунення їх від спадкування або такому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов’язкової частки. 

Даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Що стосується загального пенсійного віку, варто зазначити, що відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років. До досягнення цього віку право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 

– 55 років, які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

– 55 років 6 місяців, які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

– 56 років, які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

– 56 років 6 місяців, які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

– 57 років, які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

– 57 років 6 місяців, які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

– 58 років, які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

– 58 років 6 місяців, які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

– 59 років, які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

– 59 років 6 місяців, які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

– 60 років, які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. 

Якщо того бажає спадкоємець, він може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині, шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті Цивільного кодексу України, щодо права на обов’язкову частку у спадщині йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус бере до уваги усіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповітом, при цьому пропонує особам, які мають намір прийняти спадщину, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

Розмір обов’язкової частки у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту та становить половину частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. 

При  цьому до обов’язкової частки зараховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку, право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі), а також вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкодавця.

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, спадкоємець, що має право на обов’язкову частку у спадщині отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Проте, розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

 Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Таким чином, вищезазначені норми законодавства покликані подбати про те, щоб захистити найбільш вразливу частину населення, зокрема права малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатних  вдів (вдівців) та батьків спадкодавця.