Заводському роду нема переводу – це гасло лейтмотивом лунало з головної сцени ТДВ «Об’єднання Дніпроенергобудпром» 23 серпня під час святкування 55-річчя Головного заводу. Повагу до людини праці демонстрували керівники підприємства разом з талановитими організаторами свята протягом трьох годин. І справа не в теплих словах і запальних піснях! Відчувалося, що саме на взаємоповазі і тримається цей колектив довгих 55 років.
Хвилиною мовчання усі учасники свята вшанували пам’ять головного інженера Віктора Іванова, заступника директора Олега Кириченка, які відійшли у Вічність…
Розповідь про живу легенду підприємства, генерального директора ТДВ «Об’єднання Дніпроенергобудпром» Івана Едуардовича Марона задала тон усьому святу. Ведучі заходу нагадали про всі нагороди і звання генерального. Він заслужений енергетик і заслужений будівельник України, його ім’я занесене до Золотої книги української еліти, він серед 500 найвідоміших українців, він – Почесний громадянин міста Світловодська і селища Власівки, його трудовий стаж налічує 62 роки!
Напевне, Іван Едуардович неодноразово чув про себе теплі слова, але вкотре повторені зі святкової сцени, вони надихнули його самого на цікаву і змістовну розповідь про становлення підприємства. Але розпочав він з подяки усім трудівникам, зізнався, що не очікував таких урочистостей…
За 40 років роботи колектив постачав залізобетонні конструкції на десятки теплових і атомних електростанцій, тисячі кілометрів ліній електропередач, але з розпадом Радянського Союзу припинилося будівництво і довелося переорієнтовуватися на виготовлення нової продукції. На відміну від інших «китів» промисловості, Головний завод не сидів і не чекав замовлень від держави, а перебував у постійному пошуку роботи.
Були великі труднощі, але колектив все витримав, все здолав. Поряд з виробництвом залізобетону, об'єднання приділяло велику увагу розбудові селища Власівки: Будинок культури, три дитячих садка, житло для працівників, газифікація, база відпочинку в Світловодську, окремі корпуси в Криму, Закарпатті тощо. «Люди нам повірили і впевнено трудилися. Це і стало причиною постійного зростання продуктивності праці», – неодноразово повторював генеральний директор і закликав керівників різних ланок: «Працюйте більше у соціальних питаннях, хоч зараз і дуже непростий час. Більше уваги приділяйте людям!»
За те, що зумів зберегти підприємство Івану Едуардовичу Марону вручили подяку від колективу і пам’ятний подарунок.
Далі щиро дякували новому директору Головного заводу, заступнику генерального директора об’єднання Михайлу Бур’янскому. І розпочав цю оду сам генеральний. Людиною-ентузіастом, який не рахується з вільним часом, увесь час перебуває у пошуку замовлень (вже створив їх чималий портфель) називали Михайла Миколайовича. І всі, хто говорив про директора, пов’язували майбутнє заводу з ним особисто.
Михайло Бур’янський теж розповів про історію підприємства, про свої відвідини усіх конкурентів в Україні, про впевненість у майбутньому колективу. «Такого заводу немає в Україні!» – підкреслив директор і завірив генерального, що Головний завод був, є і буде головним. Цифри, які оголосив Михайло Миколайович, вражають. Виявляється, що середня заробітна плата на підприємстві досягла рівня 12 тис. грн, за 8 місяців – 9,68 тис. грн. Погашені всі борги з податків і зборів. «Ми з упевненістю дивимося у завтрашній день!» – такий підсумок зробив директор в кінці своєї промови.
Почесну грамоту і грошову винагороду вручив директору Головного генеральний директор Об’єднання зі словами: «Ти заслужив більшу, урядову нагороду, але це прийде з часом!»
Безліч ветеранів виробництва виходили на сцену, отримуючи грамоти і подяки від гостей: міського голови Валентина Козярчука, голови РДА Сергія Твердовського, але надзвичайно зворушливим моментом свята, на мій погляд, були вітання трьох жінок, які пропрацювали на підприємстві понад 50 років. Ви тільки вдумайтеся в цю цифру! Молоді і усміхнені Любов Василівна Юрченко, завідувачка канцелярією, Катерина Костянтинівна Карлишева, чергова стрілочного поста, Ольга Василівна Михайленко, заступник начальника цеху №1, які понад півстоліття присвятили рідному підприємству, приймали вітання від своїх керівників, грамоти і грошові премії.
Назвали 16 передовиків виробництва, світлини яких розмістять на дошці пошани. Серед них: Олексій Олександрович Матченко – електрозварник цеху №1; Галина Іванівна Романенко – зварник арматурних сіток і каркасів цеху №1; Володимир Федорович Уманець – електрозварник цеху №1; Любов Василівна Рання – машиніст мостового крану цеху №1; Вікторія Миколаївна Гусач – машиніст мостового крану цеху №2 та інші. Всі вони також отримали грошові винагороди.
Далі почесними грамотами і грошовими преміями відзначили ветеранів, які пропрацювали на підприємстві 35 років і більше. Серед них Віктор Миколайович Нікулін – електрозварник цеху №1; Валентина Михайлівна Прибок – машиніст крану цеху №1; Катерина Яківна Волювач – машиніст крану цеху №1, Сергій Іванович Шапран – електрозварник цеху №1 та інші, всього 33 особи. Дійшла черга до ветеранів, які віддали по 25 і більше років свого життя рідному підприємству, таких виявилося 29 осіб. Далі відзначили 13 працівників, кращих за професією. Слід сказати, що жоден працівник Головного заводу не залишився без премії цього дня.
Чимало привітань лунало від гостей свята. Серед тих, що запам’яталися, було привітання від Віктора Короля – генерального директора ПП «Віктор і К». Разом із заступником Юрієм Павлюченком вони винесли на сцену величезний кошик троянд. Віктор Михайлович з теплом пригадував період своєї роботи в Об’єднанні, свої добрі стосунки з генеральним, запевняв, що навпроти номера телефона Марона до цього часу стоїть позначка: «шеф». Справжнім своїм учнем назвав його у відповідь Іван Едуардович.
Олег Марон, директор заводу КШМБ, даруючи підприємству-ювіляру ікону, пожартував: у газеті «Світловодськ вечірній» написано, що Івана Едуардовича називають батьком в об’єднанні. А я його називаю батьком 57 років!»
Анатолій Бабаченко, вітаючи колектив, частиною якого він залишиться назавжди, бо 13 років тут працював, підкреслив: «У Івана Едуардовича Марона великий талант – підбирати кадри, відчувати людей, заряджати їх своєю енергією…»
Павло Штутман і Олександр Саінсус з обласного відділення об’єднання роботодавців привезли кілька нагород для ювілярів, але гетьманська булава, як «інструмент управління», справила найбільше враження.
Від імені працівників культури слова поваги, пошани вдячності Івану Марону, «людині непохитної волі, залізної витримки, шаленої закоханості у життя» висловила Надія Клокар, начальник управління культури і туризму виконкому. Дякувала за підтримку галузі культури, бажала, щоб навколо були тільки друзі, а ледарі і зрадники ніколи не наближалися ні на крок. Михайлу Бур’янському, гадаю, було дуже приємно чути від Надії Іванівни такі слова: «Ви вміло перейняли традиції підприємства, що створювалися десятиліттями. Радіємо з того, що ви очолюєте завод. Завдяки веселій вдачі, професіоналізмові Ви впевнено ведете людей до нових перемог. Так тримати! Пишаюся вами!»
Тетяна Дроздова,
Ігор Котляров (фото)
