Сонячного липневого дня 1997 року до мене в редакцію міськрайонної газети «Наддніпрянська правда», де працювала заступником редактора, прийшла моя подруга і колега з міської газети «Світловодськ вечірній» Тетяна Ткачук. Запропонувала: «Хочеш до нас на роботу? Звільнилася посада кореспондента». На довгі роздуми часу не було, я погодилася, а через декілька днів уже працювала в новому колективі, тим більше, що була знайома з усіма його працівниками.
У «Вечірці» життя вирувало в повному розумінні цього слова. На щотижневих так званих летючках жваво обговорювали кожний наступний номер газети, інколи збиралися частіше. Для мене розпочалися нові теми і нові знайомства з майбутніми героями нарисів, інтерв’ю тощо. Людина активна та ділова, редактор газети Тетяна Дроздова щоразу наголошувала, що газета має бути цікавою і різнобічною, тримала руку на пульсі сучасних технологій. Раніше від інших аналогічних видань області у нашій газеті з’явилися два комп’ютери, і ми почали їх активно освоювати, допомагали нам у цьому оператори ком’ютерного набору газети Павліна Бокатова та Марина Ожерельєва. Певний час навіть «боролися» за право набирати свої матеріали на комп’ютерах, а не надиктовувати їх дівчатам чи набирати на друкарських машинках «Ятрань». А згодом комп’ютери були вже у кожному кабінеті.
У 2000-их роках редактор «Вечірки» очолила міський осередок Всеукраїнської громадської організації «Ліга жінок – виборців України «50х50», мета якої – змінити гендерну нерівність, коли більшість вертикалей влади займали чоловіки. На той час я вже була заступником редактора і охоче займалася на цікавих семінарах і тренінгах. За поданням Тетяни Дроздової у вересні 2002 року, разом з іншими членами організації, побувала у пізнавальній та корисній екскурсії до Швеції, де якраз проходили вибори. Повернувшись, кожна з нас розпочала свою передвиборну кампанію, і досить успішно: сім жінок, зокрема Людмила Павловська, Олена Макковій, Ольга Литвиненко, а також я стали депутатами міської ради.
Зустрічі з виборцями, сесії, підготовки до них… Усе це займало чимало часу. Але журналісти – люди загартовані, вміють мобілізуватися. Той напружений, цікавий період в моєму житті багато чому навчив. Тож коли у 2005 році була призначена виконуючою обов’язки редактора газети «Світловодськ вечірній», що стало для мене своєрідним випробуванням на міцність, бо це нелегкий хліб, впоралася і з цим. Адже мала гарний приклад, як потрібно працювати, редактора «Наддніпрянки» Владислава Журавського, редакторки «Вечірки» Тетяни Дроздової.
Зараз у Світловодську живу не постійно, але охоче дописую до газети, Я люблю справу, якій присвятила все своє життя. Якби зібрати докупи всі матеріали, що написала за цей час я, чи то мої колеги, гадаю, вийшов би не один том книг. На мій погляд, колишніх журналістів не буває, то така професія, що залишається з людиною назавжди.
Вікторія Архипова