» » Світловодському кар’єроуправлінню – 60! Друге дихання

Світловодському кар’єроуправлінню – 60! Друге дихання


Це найстаріше підприємство Світловодщини сьогодні на підйомі. А ще недавно, через відсутність перспектив, кар’єр, глибиною у 118 метрів, жартома пропонувалось затопити і дайвінґом розважатися... Що ж стало причиною такого економічного дива – говоримо з молодими і перспективними керівниками підприємства: директором Тарасом Кіцем та його заступником Богданом Попенком. 

Причина – інвестори, а точніше – партнери. 

«До кар’єроуправління з цією метою приїздили і китайці, і поляки, але ставку, за мудрою порадою Івана Едуардовича Марона – власника підприємства – ми зробили на вітчизняного партнера», – говорить Кіц.
 
І додає, що з сусідами за умовною огорожею – Головним заводом залізобетонних виробів і заводом швидкомонтованих будівельних споруд – теплі приязні стосунки, а їх керівники, Михайло Бур’янський та Олег Марон відповідно жодного разу не відмовили ані у щирій пораді, ані – у разі необхідності – й у практичній допомозі. За що молоді керівники їм дуже вдячні. 

... Відтак на підприємство й прийшов вітчизняний інвестор-партер. На заміну старому гірничому обладнанню прийшло нове, фінське – фірми «Metso». Та що обладнання – вибухівка, якою підривають гранітну породу у кар’єрі, вже у вигляді... рідини: спочатку квадрокоптером розмічається масштаб майбутнього підриву, після чого лазер пробурює у брилах відповідні отвори... До речі, якщо раніше буріння цих отворів забирало три дні, то лазером – три години... Потім туди ллється рідка вибухівка. А далі – вибух, якого майже не чутно, а порода розлітається лише на якихось 10-15 метрів, не так як у старі часи.  

Не судилося у день нашої зустрічі це побачити наяву. А от кар’єром ми таки помилувалися, де люди та техніка на глибині у понад сотню метрів скидаються на мурах. Та й підрив породи, якби він здійснювався, ми би все одно не побачили – техніка безпеки. По всьому периметру кар’єру, на відстані у кількасот метрів заборонено перебування будь-якої живої істоти. І за цим пильно стежать працівники кар’єру спільно з поліцією і СБУ. Це заради безпеки і для довкілля, зокрема. Адже поряд і селище, і Кременчуцька ГЕС – так, що з цим ділом дуже й дуже строго.

У ювілейний день народження підприємства варто нагадати його історію і розповісти про людей, які до цієї історії причетні… Тут, на околицях Власівки, 1 жовтня 1960 року, коли ще добудовувалися виробничі потужності «Об’єднання «Дніпроенергобудпром», пролунав перший вибух, знаменуючи народження гранітного кар’єру. На потребу тодішній країні пішли звідси перші кубометри, як кров необхідного їй щебеню – незамінного складника у будівництві. Відтоді десятиріччями ці вибухи чутно було не лише у Власівці – гуркіт линув і до Світловодська. Потім все стихло. Від середини 90-х це означало економічну кризу. 

З 2018 року Кіц і Попенко, фактично очоливши кар’єр, взялися за його кардинальне реформування... На допомогу їм прийшла відповідна освіта: директор опанував гірську справу, його заступник має дві юридичні освіти. Важко було? Звісно, бо ж у нас як – не чіпають того, хто нічого не робить... І почалися нескінченні перевірки. А тут ще й про межі управління згадали: узбережжя його знаходиться в Кіровоградській області, а вода – вже Полтавська.

«Добре, хоч країна у нас спільна, а то би ще й прикордонні конфлікти виникали», –жартує Попенко, додаючи, що й місцеві активісти розхитують човен, звинувачуючи кар’єр ледь не у крадіжці піску у полтавців. 

Отже, починаючи з 2018 року, підприємство, яке від 2016 року не сплачувало до бюджету жодної копійки, бо не було з чого, лиш за сім місяців поточного року вже сплатило сім мільйонів гривень. Й гідна зарплата виплачується вчасно для 66 працівників, серед, яких чимало ветеранів виробництва. Найповажнішим з них є Анатолій Рудь, стаж якого лиш на 10 років поступається вікові кар’єроуправління. 

На жаль, поговорити з Анатолієм Пилиповичем цього дня нам не поталанило. Зате ми поспілкувалися з двома іншими  ветеранами – Олександром Володимировичем Нагуляком, котрий прийшов сюди ще у 1986 році, та Миколою Григоровием Марченком, який тут відпрацював вже 48 років. Вони відзначають разючі зміни, що сталися на підприємстві за якихось пару років. Ну звісно, борг по зарплаті, якій накопичувався з 2015 року і складав майже три мільйони гривень, на сьогодні погашено, тепер зароблене виплачується вчасно і без затримок... Уся техніка відремонтована. Ба, більше – у їхньому розпорядженні новітнє імпортне обладнання, працювати на якому – одне задоволення, бо доля ручної праці – що є вкрай важливим у гірничій галузі – зведена до мінімуму...

Тож, як бачимо, у Світловодського кар’єроуправління з’явилося друге дихання і  якщо господарювати з розумом, запасів граніту, а це, за найобережнішими оцінками, понад 17 мільйонів кубометрів, вистачить ще років на 60. Щонайменше!
[img]
































[/img]

Автор: Віталій Асауленко

Фото: Ігор Котляров

Додати коментар
Або увійдіть через соціальні мережі
Популярне
Першість області з легкої атлетики відбулася у Світловодську
Мудрий Лисак «розполовинив» свою команду. І не прогадав
Вітаємо ветеранів футболу із перемогою!
Український волейбол долає... коронавірус та переходить на світовий рівень розвитку
Михайло Меркулов візьме участь у чемпіонаті Європи
Мультiмедиа
Роман Домбровський впритул наближається до Андрія Маліцького
Чи можливо в Україні висадити 1 мільйон дерев за один день? (ДОПОВНЕНО)
Світловодський річковий термінал став центром уваги всієї України (ВІДЕО, ДОПОВНЕНО)
За п’ять років роботи для розвитку соціальної сфери та інфраструктури Світловодського району додатково залучено 80,0 млн грн
«Я з тих людей, які не можуть залишити незавершену справу», – Валентина Здебська