Шлях до зрілості та успіху

З 1997 року я також почала працювати в колективі «Вечірки». На той час її тираж сягнув понад 2000 примірників, що свідчило про популярність, довіру, любов читачів. А це спонукало журналістів постійно шукати нові цікаві теми. Їх часто підказували передплатники, громадські дописувачі, які приходили, дзвонили, писали в редакцію. Період, хочу сказати, нелегкий, але надзвичайно насичений емоційно, напружений у творчому плані. Щоб черговий матеріал вчасно пішов у номер, іноді доводилося рано-вранці виїжджати до героїв майбутніх публікацій чи на підприємство, а потім писати вдома до першої-другої години ночі, щоб наступного дня в редакції набирати рукописний текст на друкарській машинці «Ятрань» чи диктувати дівчатам – операторам комп’ютерного набору, або, якщо вони не заперечували, робити це самій під час обідньої перерви. Коли через декілька років комп’ютери з‘явилися у кожному кабінеті, набирати матеріали стало набагато легше, швидше, простіше. 

Постійно доводилося вирішувати питання матеріальні, тобто займатися пошуком рекламодавців, друкувати приватні та офіційні оголошення. Підтримка керівників підприємств, фермерських господарств, організацій, у яких брали інтерв’ю, писали про кращих працівників тощо була справою взаємовигідною, що дозволяло влаштовувати конкурси серед читачів, громадських дописувачів, запрошувати їх на чергову річницю «Вечірки», переможцям вручати грамоти та невеликі сувеніри чи дарувати передплатну квитанцію на «СВ».

Газета – складна і мінлива справа, часто-густо навіть невдячна. Не всі журналісти витримують темп, вимоги, які ставить професія. Наприклад, одна моя однокурсниця після закінчення факультету журналістики так і не змогла реалізувати себе в професії, відгородилася від неї, мов щитом, придумавши чи, можливо, вичитавши десь фразу: «Писати – все одно що розсипати бісер перед свинями». Не знаю, в якій галузі вона знайшла своє покликання, але майже всі випускники мого курсу таки залишилися вірними журналістиці. До речі, колектив «Вечірки» час від часу змінювався: хтось знаходив іншу, більш грошовиту роботу, хтось не витримував напружений робочий темп, чи з різних причин відчував творче «голодування» і розчарування. Але, як би там не було, на мою думку, робота в засобах масової інформації – цікава, корисна, пізнавальна та повчальна, це знайомство з багатьма людьми, невичерпним джерелом життєвої мудрості, талантів, ентузіастів. 

У різні роки в колективі працювали, працюють зараз або є позаштатними дописувачами, перший редактор і, власне, організатор, ідейний натхненник «Вечірки» Віктор Чепурний, відповідальний секретар Анатолій Шулімов, журналісти Тетяна Дроздова, Сергій Ковтуненко, Олександр Офіленко, Володимир Таранець, Петро Ткачук, Тетяна Ткачук, Віталій Асауленко, Володимир Залюбовський, Людмила Михайленко, Тетяна Зима, Тетяна Шаповалова, Альона Єрунова, Яна Боровська кореспондент і фотокореспондент, виконуючий обов’язки редактора Микола Шверненко, фотокореспонденти В’ячеслав Стригун, Володимир Сулейманов, Богдан Дроздов, Ігор Котляров, коректор Дінара Дербішева, бухгалтери Ганна Алексенко, Світлана Альберт, Аліна Лотфуліна, Лідія Волошина, Олена Макаренко, Ірина Мусієнко, Світлана Полонська, друкарка Віра Куценко, машиністи комп’ютерного набору Павліна Бокатова, Марина Ожерельєва, Юрій Курищенко. 

У «Вечірки» завжди було багато справжніх друзів і передплатників, постійних дописувачів, зокрема місцевих поетів, вчителів, культпрацівників, керівників гуртків, установ та організацій. Це, зокрема, Тетяна Парфьонова, Володимир Сідун, Віктор Степаненко, Марія Ущаповська, подружжя Любарців, К.Бірюкова, В.Соколова, Світлана Шумська, Галина Смірнова, Д.Дейнега, Віль Мар’янов, Борис Слюсар тощо. Дехто з них не дожив до 30-річчя газети, але їхні імена залишаться на шпальтах газети, доки зберігаються підшивки видання.

У 2019 році колектив реалізував кардинальне рішення, яке виношував декілька років: стати самостійною газетою, незалежною від міської влади та всіх її структур, зокрема матеріально, щоб, так би мовити, не оглядаючись, висловлювати свій погляд з приводу роботи місцевої влади, гостро критикувати за недоліки, мати власну об’єктивну думку на всі явища і процеси, що відбуваються в місті та районі. З одного боку, це відіграло позитивну роль, з іншого – стало важче. Але журналісти – народ загартований, труднощів не боїться. І хоча довелося скоротити кількість працівників (втім, зараз це спостерігається в усіх галузях) і роботи додалося, це не відбивається на ситуації в цілому – газета і далі популярне видання, тим більше, що з вересня 2018 року має свій сайт, тож і число читачів значно зросло, причому в різних країнах, де є наші земляки. З того часу змінилася і назва посади редактора, відтоді Тетяна Дроздова – директорка приватного підприємства «Редакція газети «Світловодськ вечірній».

Оперативно висвітлював і висвітлює всі найважливіші події в житті міста і району колектив газети «Світловодськ вечірній». За працю й визнання має численні грамоти та подяки Кіровоградської обласної державної адміністрації, Світловодської міської ради, Світловодської районної державної адміністрації та районної ради, дитячої юнацької спортивної школи №1, Державного управління праці в Кіровоградській області тощо. Сертифікати, що навчалася у справі удосконалення журналістської майстерності, диплом про нагородження почесним знаком НСЖУ (національної Спілки журналістів України) має директор газети Тетяна Дроздова. Таким дипломом також нагороджена автор цих рядків (працювала кореспондентом, заступником редактора, в.о. редактора).

30-річний шлях «Вечірки» – це шлях пошуків, успіхів та інколи невдач, а ще дотримання головного принципу – бути справжнім другом, порадником, помічником всім, хто звертається до газети. А чи вдається це колективу, судити вам, нашим читачам.