Історія, яку я хочу розповісти, про бездушність і безвідповідальність посадовців, які повинні захищати будь-яку людину у складних життєвих обставинах, але не хочуть брати на себе зайвий клопіт.
16 серпня до мене, як голови квартального комітету №1 Заводського мікрорайону міста, звернулися жителі вулиці Ревівської щодо нелюдських умов проживання Анатолія Васильовича Бородінова у будинку №32. Я поїхав за вказаною адресою і побачене мене просто шокувало: стара хатинка без дверей, з проваленою стелею у прихожій, обідрані стіни у кімнатах, ліжко, завалене мотлохом, стіл, стара шафа є, але одяг розкиданий на підлозі і стільцях… Світла немає, опалення пічне.
Знайомлюся з «господарем». Це інвалід дитинства Анатолій Бородінов, 1951 року народження, самостійно себе обслуговувати не може, тому потребує соціального захисту. Тут, у домоволодінні чоловіка його племінниці, він проживає з вересня 2007 року. А до цього все життя жив з мамою у с. Камбурліївка Онуфріївського району, до школи не ходив, писати і читати не вміє, одруженим не був, дітей не має.
Мама Анатолія – Анастасія Якимівна – відома жінка в Онуфріївському районі, учасниця бойових дій у роки II Світової війни, померла 11 вересня 2007 року, близьких родичів у Анатолія немає, тож він залишився без догляду.
Знаючи про те, що дядько отримує соціальну пенсію по інвалідності і гроші за земельні паї, Анатолія забрала до себе двоюрідна племінниця Вікторія Шерстюк. Так він і опинився у Світловодську. До хати його не пустили, поселили у «врем’янці» і зажили на його пенсію та щорічні виплати за паї на широку ногу. Їм багато не треба, аби було за що випити. Сусіди розповідають, що тижнями не бачили вдома племінницю Анатолія з чоловіком, гуляли у друзів, а дядька кидали напризволяще. Тож голодний чоловік збирав пляшки, макулатуру, ходив до лісопосадки за дровами, одним словом, виживав, як міг.
Залишитися осторонь цієї трагічної ситуації я ніяк не міг, тому негайно звернувся до працівників управління соціального захисту населення міста: Валерія Санжари, Ірини Богодаєвої, Ірини Котенко, а також до головного лікаря Світловодської ЦРЛ Юрія Котенка.
Ці посадові особи на моє усне звернення не прореагували, тому я повторно звернувся вже письмово. Вони зробили запит до Департаменту соціального захисту населення ОДА, отримали дозвіл на направлення Бородінова А. В. до Власівського будинку-інтернату, створили комісію і провели обстеження умов проживання, а потім відмовилися від проведення медичного обстеження в лікарні і оформлення відповідних документів, щоб чоловіка направити до будинку-інтарнату.
Я обурився, бо мене вразили аргументи проти: нехай сам напише заяву (людина писати не вміє!), нехай Онуфріївка ним займається (так він у Світловодську живе 11 років!), якщо ми його направимо, нас звинуватять у корупції (хто?), він сам висловив бажання поїхати до Онуфріївського інтернату (хвора людина висловила?). Крапка, приїхали…
Довелося звертатися до начальника управління соцзахисту Онуфріївки Олега Тарабана, він поставився з розумінням до чужої біди і 13 вересня запросив мене з Бородіновим до себе. Ми поїхали і того ж дня, без будь-якої бюрократичної тяганини, Анатолія направили до райлікарні на обстеження, а після проходження обстеження він буде переведений до будинку-інтернату.
Цю історію я виклав у листі до директора Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації Олександра Догарова. Сподіваюсь, що до моєї думки прислухаються і зроблять висновки щодо оцінки роботи двох однакових і в той же час таких різних управлінь.
Володимир Тягній
