Сільський Будинок культури закрили, бібліотеку закрили, медпункт закрили, магазин закрили. Коли в останні дні серпня закрили початкову школу, посилаючись на громадське обговорення, якого не було, та нестачу коштів у міському бюджеті, люди обурилися і готові боротися за право дітей на освіту у рідному селі до кінця. Про це пише до редакції мешканець села Вільного, громадський активіст Ігор Кирилов: - На теренах Світловодської міської територіальної громади розкинулось охайне село Вільне. Сама назва села говорить про те, що тут проживають вільні, незалежні, працьовиті люди, які хочуть, щоб з ними рахувалися, поважали їх, прислухались до них, радились з ними при вирішенні питань, які стосуються життєдіяльності села, а не маніпулювали ними.
Так і було до приєднання села до Світловодської МТГ. Ми мали працюючий Будинок культури, бібліотеку, медпункт, магазин, школу. Аж тут вступив в силу Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Чиновники один за одним переконували мешканців села, що приєднавшись до міста, ми будемо жити ще краще. Можливо, в деяких районах області так і є, але не в нашій громаді.
Не минуло й року «щасливого» життя, як нова влада закрила медпункт, пояснюючи це відсутністю коштів на його утримання. Потім закрили сільський клуб, бібліотеку по тій же причині. І ось у цьому році ліквідували останнє, що в нас було, початкову школу, та ще й примудрились це зробити менш ніж за тиждень до початку нового навчального року. Міській владі байдуже, що президент України заборонив ліквідовувати навчальні заклади у сільській місцевості під час воєнного стану.
Щоб ввести жителів села в оману, управління освіти перед прийняттям рішення про закриття школи, начебто провело громадські слухання, та ще й в режимі онлайн. Організовуючи цю аферу, вони не поцікавилися, скільки жителів села мають інтернет і комп’ютер. Зрозуміло, що ніяких слухань не було! І саме це стало останньою краплею в терпінні людей!
Але не думайте, що ми мовчали раніше. Неодноразово представники села їздили з проханнями до міського голови Андрія Маліцького, відвідували сесії міськради, писали листи, звернення, щоб не знищували наше село, щоб не закривали заклади освіти, медицини і культури. Але чим більше ми зверталися, просили, тим жорстокіше поводилися з нами. Навіть хліб тепер до нас привозять лише двічі на тиждень на машині з причепом. Виникає питання, у якому столітті ми живемо?
Для тих, хто не знає, с. Вільне входить до Павлівського старостату, де мешкає близько трьох тисяч людей. До об’єднання в міську територіальну громаду, це була одна з найбільших сільських рад з бюджетом понад 21 млн грн. І ці кошти після приєднання сіл зайшли в міський бюджет і «щасливо» там потонули. За 2 роки існування МТГ не було відремонтовано в нашому селі жодного метра дороги. Усі наші заклади закрили. Тож, де наші гроші? Чому саме на наше село їх не вистачило, причому не вистачило на все?
Не пощастило нам і зі старостою Володимиром Мусієнком, який зовсім не переймається нашими проблемами, не відстоює наші інтереси. Але коли жителі нашого села звернулися з претензіями щодо його роботи до міського голови, у відповідь почули:
«Мене його робота задовольняє, а коли хтось не згодний, то це його проблеми».
Таке ставлення до села обурило жителів і змусило звертатися до вищих інстанцій, аж до самого президента України. Ми не зупинимося і перемога буде за нами!