Вільному – 100! Хоча кажуть, років селу дещо більше

Ну, а офіційну частину врочистостей, словами, сповненими любов’ю до тамтешніх лісів та озер і поваги до найціннішого – до мешканців села, відкрив павлівський сільський голова Микола Панасенко. 

Серед нагороджених були колективи початкової школи, дитячого садка і фельдшерського пункту. Також було нагороджено Ігоря Кирилова, депутата Світловодської районної ради, який проживає у цьому селі безпосередньо, відтак, знає про проблеми сьогодення Вільного, як-то кажуть, не з чуток. Та пан Ігор, перериваючи оплески, йому присвячені, «перевів стрілки» –  мов, це подяка, передовсім, його злагодженій і професійній команді. 

А чудові вишивані роботи Юлії Новикової, які на врочистостях були представлені окремою композицією, теж стали підставою для її нагородження. Ще сільський голова дякував благодійникам, які часто-густо надають спонсорську допомогу селу і окремим його мешканцям. Це Олександр Недавній, Олексій Печений, Микола Куліш, Юрій Булаєнко, Олександр Веселий, Сергій Бойко, Василь Булаєнко. 

Далі юна вільнянська поетка Софія Костиря розрадила присутніх, прочитавши власного вірша, присвяченого рідному селу:

На завершення такої зворушливої лірики, слово було надано очільникам районної влади – голові Світловодської райради Роману Домбровському та заступнику голови Світловодської РДА Володимиру Похілову… 

До цих слів долучився й Похілов, який передав тамтешній школі подарунок від народного депутата України Олеся Довгого – комп’ютер. 

Далі з вітальною адресою виступив головний просвітер області Володимир Бровко, який, крім слова, презентував пісню під гітару про Україну, яку душевно виконала вільнянська сімейна пара та трійко їхніх діток. 

До слова, про пісні… Їх було чимало – веселих і сумних, завзятих і ліричних у виконанні пісенних колективів районного Будинку культури: «Мрія», «Відлуння», «Дніпряночка» та солісток Любові Воловик і Надії Татарнікової. 

Також, говорячи про цей культурницький заклад, як про організатора сього дійства, варто віддати належне і толковому конферансу Ольги Титової. До слова, якраз пані Ольга і повідала присутнім нарис з історії села, перша назва якого –  Нахалівка – сягає углиб до середини ХІХ століття. Її походження пов’язано з оповідками про перших поселенців – родин козачих нащадків, а відтак, людей сміливих та відчайдушних, які, бачте, насмілились оселитися на так званих державних землях, не зваживши заборон тодішньої царської (а для українців – окупаційної влади) селитись на таких землях. «Нахально», як визначили цей самозахват царські сановники, які таки не наважились зганяти поселенців з обраних земель. А від 1919 року, після того, як сконав один із ватажків наступного окупанта – Яків Свєрдлов, Нахалівка стала Сведлівкою. Аж ось травень 2016 року. Село стало називатися Вільне! Відтак, можна сказати, що цією назвою восторжествувала історична справедливість: нащадки вільних людей, які, через їхню сміливість та волю, царат нарік «нахалами», але, саме через ці чесноти, чіпати побоявся, через півтора століття стали вільнянами.  

Не обійшлися врочистості і без сумних ноток та хвилини мовчання за 49-ма вільнянцями (а тоді – свердлівцями), які загинули у роки ІІ Світової війни і – як свіжа рана – за Віталієм Іскандаровим, який поклав своє життя заради миру і цілісності України на її сході. Та справу Героя там продовжують сьогодні його земляки-вільнянці: Руслан Баженов, Андрій Безус, Євген Караваєв, Роман Рихлик, Дмитро Куриленко, Вадим Жовтецький. 

… І як підтвердження тези про влучність і справедливість нової назви старого села, і перед тим, як святкування перейшло до неофіційної своєї фази, вже згадуваний депутат райради Кирилов звернувся до односельців зі словами: