Перша наша подорож – у Феррару, що знаходиться в регіоні Емілья-Романья. В дельті По – найбільшої річки Італії. Феррара (Ferrara) належить до тих міст, де ледь не кожна споруда і навіть вулиці – історія, легенди і трошки вигадки. До речі, історичний центр міста належить одній з наймогутніших династій герцогів д’Есте, побудований у 1385 році.

З усіх сторін, мов смарагдовий пасок, замок  оперізує зеленкувата вода і невеличкі фонтанчики. У неприступну споруду можна потрапити лише через один в’їзд і заодно міст, який колись піднімали та опускали масивними ланцюгами. У внутрішньому дворику туристи відпочивають, насолоджуючись прохолодою в спекотний день, або відразу купують квитки, щоб розпочати мандрівку кімнатами і салонами замку, стіни та стелю яких прикрашають фрески, картини відомих художників минулого. 

З усіх чотирьох сторін замку височіють вежі. На одну із них, башту Левів (Torre dei Leoni) піднялася  вузькими  і крутими 122-а сходинками. Але ж яка панорама  привабливої та таємничої Феррари,  відкрилася  з височини, ближче до прозоро-блакитного неба! Якщо на мить заплющити очі, то можна уявити себе, скажімо, в далекому минулому, поміж гамірливих жителів середньовічної Феррари.

Обійшла вежу декілька разів. Помилувалася краєвидом, зробила  фотографії, і швидко спустилася вниз, бо ще запланувала  екскурсію в Палац Діамантів (Palazzo dei Diamanti). Уявляючи, які коштовні прикраси зможу побачити, терпляче вистояла довгу чергу, але виявилося, не туди. Це був урок для мене, бо треба питати, куди вишикувалися люди. 

Ще один сюрприз чекав у Палаці Діамантів, що, як виявилося, завдячує своїй назві з іншої причини: його фасад і одна з бічних стін облицьовані блоками з білого мармуру. Обтесані, мов коштовне каміння в ювелірній формі, вони й справді виблискують на сонці, мов справжні діаманти. До речі, Палац – одна з найвідоміших споруд епохи Відродження, побудований у 1473-1493 роках. У Палаці якраз експонувалася виставка Болдіні і мода (Boldini e moda). Цікавлюся  живописом, знаю чимало імен відомих художників різних епох, але про Джованні Болдіні не чула. Виявилося, що цей уродженець Феррари був одним з кращих портретистів наприкінці ХIХ-го на початку ХХ-го століття. Довгі роки жив і працював у Парижі, Лондоні, малював портрети знаменитих чоловіків і жінок, своїх сучасників. Зокрема, композиторів Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні, першого короля об’єднаної  Італії (1861р.) Вітторіо Емануеле ІІ. Чому «Болдіні і мода»? Бо можна було помилуватися не лише численними портретами, а й побачити одяг тієї епохи: вечірні сукні, капелюшки різних типів, плаття для верхової їзди, сюртуки, рукавички. Одним словом, цікаво надзвичайно.

На другому поверсі Палацу Діамантів розташована постійно діюча Національна картинна галерея Феррари (Pinacoteche). Але часу вже не вистачало.

Із задоволенням походила Кафедральною площею, але зайти хоча б на декілька хвилин у знаменитий Кафедральний собор (його будівництво розпочали в далекому ХII ст.) не вдалося, бо закрили на реставрацію.

Пройшлася вулицею Склепінь (via delle Volte), що відноситься до найстарішої частини міста і, як повідомив один перехожий сеньйор, вулиця колись була знаменита тим, що тут можна було купити кохання за гроші, тобто це була вулиця червоних ліхтарів. А будинки  на рівні другого поверху тут з’єднуються арками.

Щоб перепочити і підкріпитися, посмакувала запашною кавою, адже на вулиці можна зручно посидіти за столиком біля численних кафе, барів, ресторанів, замовивши що-небудь з напоїв чи їжі.

Розумію, що побачила дуже мало, тож, якщо вдасться, хотілося б знову повернутися у це чудове місто велосипедистів, місто Естенсе і перше сучасне місто Європи, як називають ще Феррару.