“Чи маєте дрібні гроші, бо не маю чим вам дати решту?”, “Водію, передайте решту з двадцятки!” Ці звичні для громадського транспорту ситуації можна забути, якщо виконувати вимоги ухваленого Верховною Радою України закону №4121.
Цей закон надав українським містам законне підґрунтя та свободу дій для впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду у пасажирському транспорті. Йдеться про відмову від готівкового розрахунку за паперові квитки і перехід до безготівки.
Можливістю е-оплати проїзду у міському транспорті вже успішно користуються не лише міста-мільйонники. Оплачують за проїзд у транспорті без готівки і районні центри та невеликі міста по всій Україні: Гадяч, Ізмаїл, Бахмут, Калуш, Авдіївка, Кременчук, Маріуполь, Сєвєродонецьк, Краматорськ, у Кіровоградській області це Знам'янка та Олександрія. Електронна оплата - це не лише очевидні переваги у зручності використання для пасажирів та знищення корупційної складової у системі транспорту, це ще й не дорогий спосіб модернізації.
Якщо навіть прифронтова Авдіївка може похвалитися сучасними методами оплати – за допомогою мобільного телефону чи банківської картки, то чому мирний Світловодськ має пасти задніх? До речі, ПриватБанк власним коштом встановлює QR-коди, валідатори, пристрої, за допомогою яких можна заплатити за проїзд карткою будь-якого банку чи за допомогою телефону або смарт-годинника. Жителям міста не потрібно купувати ніяких додаткових пластикових карт. На відміну від інших приватних компаній, банк не лише встановлює валідатори безкоштовно, а й обслуговує їх за власний рахунок. Тобто, аби світловодці мали змогу розраховуватися в міському чи приміському транспорті без готівки, потрібна лише воля міських обранців та підтримка соціально відповідального бізнесу.
Готівка – це тіньовий бізнес, тіньова економіка, це те, на чому працює корупція, торгівля зброєю, наркоторгівля. Безготівкові операції зменшують тіньові обороти у багато разів. Не потрібно боротися з корупцією у транспорті, слід просто створити прозору систему оплат та контролю. Окрім пасажирів та водіїв, які вимушені шукати решту, відволікатися, електронні системи зручні і для міської влади. Можна безкоштовно отримувати аналітику про пасажиропотік чи статистичні дані про кількість людей, які розрахувалися, їхній соціальний статус – студент чи пенсіонер, навіть їхню стать. Таким чином перевізники не зможуть спекулювати на кількості пільговиків та вимагати матеріальної компенсації за них.
Електронні квитки – це альтернатива оплаті готівкою, а не єдиний можливий варіант оплати. Поки всі громадяни не перейдуть на картки, поки ходитиме готівка, у пасажирів повинен бути вибір: розрахуватися готівкою або через термінал у кондуктора чи в спеціально встановлених валідаторах. Якщо ми розраховуємося карткою в магазинах, то чому не можемо так само сплачувати за проїзд?
Петро Іваненко