Якщо перефразувати рядки з відомої для старшого покоління пісні – «спочатку думай про роботу, а потім про себе», то це й буде життєве кредо Миколи Кириченка – начальника цеху №2 Головного заводу ТДВ «Об’єднання «Дніпроенергобудпром».
У цьому впевнені і генеральний директор Іван Марон, і його заступник, директор Головного заводу Михайло Бур’янський. Саме вони і стали ініціаторами нашого інтерв’ю з Миколою Федоровичем, якому 17 лютого виповниться 70 років. Характеризуючи підлеглого, керівники не скупилися на компліменти: якщо він на роботі, то все буде «залізно»; за ним, як за кам’яною стіною; він справжній керівник – працює сам і веде за собою колектив…
Миколу Кириченка ми знайшли у маленькому побутовому приміщенні. З його вікна видно всю величезну територію цеху, головним завданням якого є відвантаження готової продукції споживачам. Він не очікував на журналістів, трохи зніяковів навіть, відверто дивувався, чому саме з ним нам треба поговорити:
«Що це вони придумали…».
Микола Кириченко працює в системі Об’єднання «Дніпроенергобудпром» 49-й рік. Був і токарем, і слюсарем, і такелажником, і електрозварником, і майстром, а з листопада 1999 року він незмінний начальник цеху №2, ГОЛОВНОГО цеху на Головному заводі, на думку Михайла Бур’янського. Правда, сам Микола Кириченко не погоджується з цим твердженням, бо вважає головним увесь завод, адже всі підрозділи його, як доміно – витягни один – і все завалиться. Тож Микола Федорович упевнений, що тільки злагоджена робота усього колективу і сприяє успіху заводу.
Так, він завжди на посту, з часом не рахується, бо така специфіка роботи цеху. Коли і скільки працювати – залежить від багатьох факторів, зокрема, від транспорту.
«У нас є свої під’їзні залізничні колії, свій тепловоз, своя постановка платформ і вагонів, тож ми не залежимо від залізниці. 8 мостових кранів, на яких працюють 3 кранівники, забезпечують відвантаження залізобетонних плит. Загалом цех складається з дільниць: залізничної, ремонтної, підготовчої, на яких працюють машиністи, такелажники, теслі, комплектувальники. Люди у нас нормальні, роботу свою знають і ставляться до неї добросовісно, а інакше й не можна – робота є робота», – розповів нам Микола Федорович.
У відповідь на наше запитання, чи не втомився він працювати на одному місці, Микола Кириченко тільки посміхнувся. Без роботи він не зможе, тож на пенсію у буквальному сенсі не збирається. Сидіти біля телевізора, відпочивати – це не його спосіб життя.
«Роботи у нас багато, перспективи при нашому директорові вимальовуються такі, що скоро й у дві зміни будемо виходити, тож буду працювати, доки не виженуть…» – жартує Микола Федорович.
Ми впевнені, що такого не станеться, бо ж є ще одна місія у начальника цеху №2 – передати власний досвід молодим колегам. Він цим не припиняє займатися і зараз. Слідкує за тим, щоб поряд з досвідченими працівниками поважного віку працювали молоді люди, щоб навчали і допомагали один одному задля спільної мети – розвитку Головного заводу.
