У цьому, на мій погляд, і криється причина популярності цієї газети протягом такого тривалого часу.
Довкола цієї газети я обертаюся з 1993 року, тобто, відколи минуло лиш два роки від Української Незалежності і одночасно від заснування «Світловодська вечірнього». Тож, якщо перший факт, в силу совкової ментальності тутешнього народонаселення, відповідально ще не сприймався, то другий – заснування газети – з першого року був в умах цього самого народонаселення вже фактом доконаним. Адже «СВ» сміливим наповненням своїх шпальт якраз і був тим одним з небагатьох на той час сіячем розумного, доброго і вічного, який підносив поняття Незалежної України в умах багатьох світловодців.
Так от, від 93-го року я стартонув з «Вечірки», попрацював у багатьох виданнях – як місцевих, так і кіровоградських (кропивницьких) з київськими. І їхнє порівняння із моєю «альма-матер» не на їхню користь – снобізм, понти і підлаштування до вимог поточного моменту. Інша річ – «Світловодськ вечірній»!
Це, звісно, заслуга багаторічної редакторки Тетяни Дроздової. Вона розбудувала таку редакційну політику (за винятком, хіба що, рекламних матеріалів), що, читаючи газету, важко второпати, чи підтримує вона когось або ту чи іншу подію, чи навпаки – просто, матеріал подається, доноситься, констатується. Тобто, висновки читач має робити самостійно... Тоді, у 90-х, таке подання, притаманне західним демократичним ЗМІ, пантеличило нашого обивателя, який звик, що йому підкажуть, що вважати за біле, а що за чорне. А «Вечірка» не вказувала і не підказувала. До того ж, зухвало розбавляла ці полярні кольори іншими тонами і відтінками.
Але за 30 років (ціле покоління!) й читач звик і поступово оклигав.
... У цьому, на мій погляд, і криється причина популярності цієї газети протягом такого тривалого часу.
З ювілеєм, улюблена газето!
Віталій Асауленко