Шістдесят п’ята річниця заводу залізобетонних виробів відзначається у червні цього року. Для дружнього колективу успішного підприємства це святкова подія. А ще особлива тому, що збігається із 65-річчям міста на Дніпрі. Завод ЗБВ і місто Світловодськ – ровесники! Напередодні ювілейної дати ми побували на заводі, зустрілися з генеральним директором Михайлом Литвиненком обійшли кожен куточок підприємства, поговорили з десятками працівників, оцінили добре і зі смаком облаштовану територію.
Гендиректор – людина скромна, тож хвалитися успіхами категорично відмовився. Підприємство вдалося зберегти у ті часи, коли розвалювалися заводи-гіганти, – це, на його думку, головне. «Пригадую, коли наш завод ледь не припинив своє існування через економічну кризу», – розповідає Михайло Володимирович. – У 2003 році навіть було прийнято рішення законсервувати виробничі потужності до кращих часів, а щоб зберегти колектив, працівників перевели на Головий завод. Наприкінці цього ж року, мене – головного інженера – призначили в.о. директора, а влітку 2004 року – директором тоді вже дочірнього підприємства «Завод залізобетонних виробів». Я разом з професійним колективом однодумців спрямував свої зусилля на пошук замовлень та відновлення виробництва. Це було нелегко, але ми вірили у майбутнє заводу, і саме віра і впевненість у власних силах допомогли нам реалізувати намічені плани. Щиро дякую людям, які повірили в мене, які не зважаючи на люті морози, важкі умови праці, відновлювали виробництво».
Далі директор розповів, як навесні 2006 року колектив повністю повернувся на правобережний майданчик. Поряд з нарощуванням обсягів виробництва велася реконструкція та ремонт технологічних ліній, основного та допоміжного виробництва. Були відновлені побутові приміщення, запрацювала заводська їдальня.
«І зараз ми постійно займаємося ремонтом, реконструкцією заводу, щоб йти в ногу з часом, впевнено почувати себе в ринкових умовах серед інших підприємств, що виготовляють будівельні матеріали. Почали освоювати нові види продукції, враховуючи вимоги замовників, розширювати географію ринків збуту в Україні», – продовжував розповідати Михайло Литвиненко.
Завод постійно розширює асортимент продукції, виготовляє фундаментні блоки для будівництва житла і промислових об’єктв, опори для ліній електропередач, перемички, плити перекриття, палі, східцеві марші, дорожні плити та багато інших виробів.
Говорив Михайло Литвиненко і про проблеми, які є у будь-якого підприємства. Упродовж багатьох років на заводі гостро стоїть кадрове питання. Не вистачає не тільки робітників, а й інженерно-технічних працівників:
«На жаль, нині вищі навчальні заклади продовжують випускати менеджерів, економістів, юристів. А інженера-будівельника, технолога знайти майже неможливо!»
Далі розповів яких зусиль докладає для того, щоб університет чи коледж направив на завод спеціаліста. Зокрема обіцяє повний соціальний пакет, житло…
Плинність кадрів теж велика.
«Таке враження, що молодь не пристосована до праці. Є випадки, коли за 2-3 дні, тиждень, максимум місяць – звільняються. Але той, хто залишається, за допомогою досвідчених наставників стає кваліфікованим спеціалістом і без заводу вже не уявляє своє життя», – розмірковував гендиректор. Пізніше, спілкуючись з людьми, ми переконалися у справедливості цих слів.
З теплотою говорив Михайло Володимирович і про свою команду однодумців. Керівники цехів, відділів, служб та спеціалісти заводу – професійні, талановиті організатори виробництва, ініціативні і відповідальні люди.
Чимало уваги адміністрація заводу приділяє ветеранам підприємства, людям поважного віку, які живуть на території округу, де Михайло Володимирович був обраний депутатом міськради. У нього давно немає цього обов’язку, але активісти округу та інші пенсіонери перебувають з ним на постійному зв’язку. Саме під час нашої розмови, до директора заводу звернулася телефоном Євдокія Сільвестрівна Кулікова, яку нещодавно він вітав з 95-річчям. Дякувала за допомогу, яку постійно надає підприємство цій унікальній, супер-позитивній жінці. А насамкінець додала:
«Якщо вам щось потрібно, звертайтеся!» – чим надзвичайно потішила співрозмовника.
«Моє кредо: «Рух – це життя». Я вважаю, що зупинятися не можна ні за яких умов. Тому завод залізобетонних виробів працює, зберігає здобуті позиції, і впевнено рухається вперед!» – на такій мажорній ноті завершив розмову з нами генеральний директор групи підприємств «Дніпроенергобудпром».
Ну а ми вирушили до цехів заводу, щоб поговорити з працівниками, яких на заводі налічується близько трьохсот.
Далі буде.
