Про дорогу з Луганська до Світловодська Олена Руденко ладна не згадувати. Виїхати з так званої ЛНР неможливо. Можна лише вийти пішки. Вийти теж слово неправильне – вибігти, буде точніше. Від одного контрольно-пропускного пункту до іншого біжать невеликими групами і діти, і дорослі, і немічні… Такі умови висувають люди з автоматами бажаючим потрапити в Україну.
От і вибігли 40-річні Олена з чоловіком Миколою, 14-річним сином Михайлом та 11-річною донькою Настею 25 серпня. У кожного в руках по одній валізі з особистими речами. У Олени ще й швацька машинка помістилася, а у Миколи – зварювальний апарат, «болгарка» і електродриль. Тож для одягу місця майже не лишилося, взяли з собою важливіші речі, які допоможуть вижити на новому місці.
Рішення про виїзд з Луганська далося нелегко. Там, у селищі, що на відстані 5 км від міста, вони власноруч побудували будинок, поряд жили батьки. Бухгалтер за професією, Олена працювала де тільки могла: доглядала за жінкою похилого віку, була нянею, разом з чоловіком – газоелектрозварником – працювала на будівництві. Усе б нічого, але надії на краще життя зникли, коли чоловіка почали активно закликати йти на військову службу. «З ким я буду воювати? З братом дружини, який служить у Збройних силах України?» – таке питання поставив перед собою Микола Руденко і прийняв рішення їхати геть. Куди саме – довго не обговорювали, брат Олени (а вони двійнята) мешкає у місті Кременчуку. На жаль, житло там значно дорожче, ніж у Світловодську, тож вирішили шукати кращої долі саме тут.
Усе, що вдалося нажити за 40 років життя в Луганську, продали за безцінь. Тут за такі гроші придбати бодай щось виявилося майже неможливим. Тож зупинили свій вибір на занедбаній хатинці на вулиці Зеленій. У помешканні ніхто не жив 3 роки, меблів ніяких немає, дах просто світиться, вікна і двері треба міняти. Домовилися зі спадкоємцями за невелику частку вартості будинку, що відремонтують будинок, будуть тут жити, доки ті не оформлять документи, і стали до роботи. Уже замінили стару черепичну покрівлю на шиферну – це було головне, на що витратили частину коштів. Далі поступово відремонтують будинок всередині.
Головне, каже Олена, – діти пішли до справжньої школи №2, Михайло у 9 клас, Настуся – у 5-й. У Луганську один вчитель викладав 4-5 предметів, тож і рівень освіти був відповідний. Яке майбутнє у дітей могло бути там? Про це найбільше турбувалися батьки і впевнені, що вчинили правильно, залишивши Луганськ. Шкодують, що не можна було вивезти найнеобхідніше, що доводиться звертатися до людей за допомогою.
«Підтримайте нас на старті!», – просить Олена і запевняє, що вони з Миколою швидко стануть на ноги і віддячать благодійникам. Незважаючи на життєві негаразди, подружжя налаштовано позитивно – усе буде добре!
Від редакції: хто може поділитися будівельними матеріалами, побутовими речами: меблями, посудом, постільною білизною, ковдрами тощо телефонуйте: 068 59 86 399 або заходьте за адресою: вул. Зелена, 158. Для тих, хто може зробити посильний грошовий внесок, повідомляємо номер картки Ощадбанку: 26259000095746 (Руденко Микола Миколайович). Зробимо добру справу разом!
От і вибігли 40-річні Олена з чоловіком Миколою, 14-річним сином Михайлом та 11-річною донькою Настею 25 серпня. У кожного в руках по одній валізі з особистими речами. У Олени ще й швацька машинка помістилася, а у Миколи – зварювальний апарат, «болгарка» і електродриль. Тож для одягу місця майже не лишилося, взяли з собою важливіші речі, які допоможуть вижити на новому місці.
Рішення про виїзд з Луганська далося нелегко. Там, у селищі, що на відстані 5 км від міста, вони власноруч побудували будинок, поряд жили батьки. Бухгалтер за професією, Олена працювала де тільки могла: доглядала за жінкою похилого віку, була нянею, разом з чоловіком – газоелектрозварником – працювала на будівництві. Усе б нічого, але надії на краще життя зникли, коли чоловіка почали активно закликати йти на військову службу. «З ким я буду воювати? З братом дружини, який служить у Збройних силах України?» – таке питання поставив перед собою Микола Руденко і прийняв рішення їхати геть. Куди саме – довго не обговорювали, брат Олени (а вони двійнята) мешкає у місті Кременчуку. На жаль, житло там значно дорожче, ніж у Світловодську, тож вирішили шукати кращої долі саме тут.
Усе, що вдалося нажити за 40 років життя в Луганську, продали за безцінь. Тут за такі гроші придбати бодай щось виявилося майже неможливим. Тож зупинили свій вибір на занедбаній хатинці на вулиці Зеленій. У помешканні ніхто не жив 3 роки, меблів ніяких немає, дах просто світиться, вікна і двері треба міняти. Домовилися зі спадкоємцями за невелику частку вартості будинку, що відремонтують будинок, будуть тут жити, доки ті не оформлять документи, і стали до роботи. Уже замінили стару черепичну покрівлю на шиферну – це було головне, на що витратили частину коштів. Далі поступово відремонтують будинок всередині.
Головне, каже Олена, – діти пішли до справжньої школи №2, Михайло у 9 клас, Настуся – у 5-й. У Луганську один вчитель викладав 4-5 предметів, тож і рівень освіти був відповідний. Яке майбутнє у дітей могло бути там? Про це найбільше турбувалися батьки і впевнені, що вчинили правильно, залишивши Луганськ. Шкодують, що не можна було вивезти найнеобхідніше, що доводиться звертатися до людей за допомогою.
«Підтримайте нас на старті!», – просить Олена і запевняє, що вони з Миколою швидко стануть на ноги і віддячать благодійникам. Незважаючи на життєві негаразди, подружжя налаштовано позитивно – усе буде добре!
Від редакції: хто може поділитися будівельними матеріалами, побутовими речами: меблями, посудом, постільною білизною, ковдрами тощо телефонуйте: 068 59 86 399 або заходьте за адресою: вул. Зелена, 158. Для тих, хто може зробити посильний грошовий внесок, повідомляємо номер картки Ощадбанку: 26259000095746 (Руденко Микола Миколайович). Зробимо добру справу разом!
Тетяна Дроздова, Ігор Котляров (фото)
На фото: Олена Руденко з донькою Настею