» » Із забуття – в безсмертя

Із забуття – в безсмертя


У серпні   виповниться 120 років з дня народження Антона Дикого, нашого земляка –письменника, якого було репресовано і розстріляно в 30-х роках минулого  століття.

 Життєвий шлях цієї людини – уособлення трагічної долі письменника періоду сталінської епохи. Це його самого та побратимів по перу називають сьогодні історики «Розстріляним Відродженням».

 Антон (в деяких джерелах – Антін) народився 1900 року в селі Андрусівка  Ново-Георгієвського району (тоді) Полтавської області в родині селянина-бідняка. Про дитячі роки письменника відомості не збереглися, можна лише припустити, що своє дитинство письменник  описав в оповіданні «Три сторінки».  Головний герой твору ріс без батька, підлітком тяжко працював у кузні. У 16 років подався на чавунно-ливарний завод, ймовірно, у Черкаси.

 У 1917-1922 роках А. Дикий служив у Червоній Гвардії та Червоній Армії, перебував у партизанському загоні. За участь у громадянській війні був нагороджений Почесним знаком (чи орденом). Нагороду було вилучено під час обшуку перед арештом. Після служби  в Червоній Армії Антон Дикий оселяється в Харкові. Вступив до Комуністичного університету ім. Артема, але чи закінчив  навчальний заклад – невідомо. 

 Літературний доробок письменника складають поетичні, прозові   та драматичні твори. У 1924 році в газеті «Селянська правда» було надруковано перший вірш А. Дикого «Пізно». Через два роки побачила світ збірка його  поезій «Огонь цвіте». До речі, назву до цієї збірки придумав Володимир Сосюра, який, зокрема, пророкував авторові велике майбутнє.

 Серед  прозових творів Антона Дикого заслуговують на увагу оповідання «Три сторінки» (автобіографічне), «Кирило Стрюк» (про веселі пригоди червоноармійця під час громадянської війни), «Онуки» (онуки вбивають власного діда заради наживи), «Експерти» (гумористичні розповіді про полювання та мисливські традиції).

 Наш земляк належав до літературної організації «Плуг», обирався делегатом на І-й Всеукраїнський з’їзд письменників.

Зі спогадів відомих письменників Ю.Смолича, Л.Первомайського, В.Минка про А.Дикого вимальовується образ людини напрочуд товариської, веселої вдачі, балакуна і фантазера.

 У 1926-1927 роках А.Дикий займав посаду завідувача секретної частини у Державному видавництві України, деякий час працював в інституті ім. Т.Шевченка, зовсім нетривалий час очолював Український історичний музей у Харкові. Заарештували письменника в жовтні  37-го саме з посади директора музею. Звинувачували А.Дикого в тому, що він начебто був учасником антирадянської української націоналістичної організації. Розстріляли письменника 31 грудня 1937 року. Реабілітований А. Дикий був у 1959 році.

 У Харкові проживала донька Антона дикого Інта (учасниця Другої Світової війни), там мешкає його онук. 

 Якби письменник жив не в епоху сталінського режиму, його доля склалася б зовсім по-іншому…

Тетяна Ткачук, 
працівник Світловодського міського краєзнавчого музею
Додати коментар
Або увійдіть через соціальні мережі
Популярне
Вітаємо ветеранів футболу із перемогою!
Український волейбол долає... коронавірус та переходить на світовий рівень розвитку
Михайло Меркулов візьме участь у чемпіонаті Європи
Антон Пустовіт повернувся!
Острів Змитниця, острів пам’яті та звитяги
Мультiмедиа
«Я з тих людей, які не можуть залишити незавершену справу», – Валентина Здебська
«Золотий саксофон» Хмельниччини об’єднав друзів у Світловодську
Ви ризикуєте, купуючи продукти харчування «з землі». А у таку спеку – й поготів!
Олена Шангіна про свою музичну творчість: "Ставлюся до цього як до звичайного хобі"
Олександр Звінцов з Москви про Донбас. Що то було?