Так думає наймолодший, 18-річний депутат Світловодської міської ради восьмого скликання Данило Медяник. Незважаючи на юний вік, під час інтерв’ю він упевнено відповідав на усі запитання, просто і невимушено розповідав про себе.
– Данило, вітаємо тебе з обранням депутатом міськради. Скажи чесно, що відчував під час вручення депутатського посвідчення?
– Не буду лукавити. Я потрапив у незвичну для мене обстановку, не плакав і не сміявся, а балансував між радістю і відчуттям біди.
– З радістю все зрозуміло, адже тобі єдиному 18-річному хлопцю пощастило стати повноправним представником міського «парламенту». А звідки відчуття біди?
– Я живу у місті і відчуваю, що з року в рік міській владі все складніше і складніше управляти міським господарством, чути жителів міста і відповідати на їх базові потреби конкретними діями. Деяким людям важко жити у Світловодську. Ви були коли-небудь у глибинці Нового міста? Ні дороги, ні освітлення, ні аптеки, ні магазину там немає. Дійти до автобусної зупинки – велика проблема для старших людей, нездоланна – для хворих і немічних. Там немає дитячих майданчиків, діти бавляться просто на проїжджій частині вулиці… Так от, на якусь мить мені здалося, що і ця влада, до якої і я тепер належу, не покращить життя людей. А це вже буде біда…
– Розумію тебе, та все ж поцікавлюся, чому таке враження склалося?
– Спробую пояснити. Я працюю з 14 років на переробному виробництві, знаю ціну кожній хвилині. Тут же, під час сесій, легко і невимушено марнується час. Те, що можна було б вирішити швидко, навмисно затягується… На посаді менеджера з питань персоналу фермерського господарства «Корида» я вибудовую економічно ефективну логіку руху кадрів. Таке моє завдання. Під час другого засідання першої сесії, потім другої, третьої і четвертої сесій міськради, здається, ніхто про ефективність не дбав. Чотири (тепер вже п’ять. Ред) сесії за такий короткий час нової каденції – це занадто. Треба ж ще і працювати за своїм місцем роботи, і навчатися!
– Розкажи про свою роботу. Ти не обмовився, що працюєш з 14 років? Хіба використання дитячої праці не заборонено в Україні?
– Скажу правильно. З 14 років я близько познайомився з роботою мого батька. Ви знаєте, що він власник торгової марки «СвітСир», має велике господарство – обробляє землю, сіє, жне, корів вирощує, кисломолочну продукцію виробляє. Такий закритий цикл. Мені було цікаво, що і як робиться. Під час канікул я став придивлятися, як працюють інші, почав і сам надавати посильну допомогу. Пам’ятаю перші мої «університети» – загін корів у стійла та роздавання кормів.
– Хочеш сказати, що тобі, підлітку, це було цікаво? Чи це просто сімейний бізнес і ти вимушений, бо нічого не вдієш?
– Це була практика не зовсім у моїй області, але будь-яка робота починає тебе цікавити, коли ти працюєш у колективі – чому саме так, а не якось інакше? Врешті я зрозумів, що хотів би займатися агрономією і вступив до Олександрійського аграрного фахового коледжу Білоцерківського національного аграрного університету. Там є три спеціальності: агрономія, ветеринарна медицина, технологія виробництва і переробки продукції тваринництва. На другому семестрі третього курсу я перейшов на заочне відділення і почав 99 % робочого часу приділяти роботі, але це не заважає навчанню, оцінки стали кращими.
– Чому заочне відділення? Є ж можливість і на денному навчатися?
– Звісно, є, але у мене вже є робота, яка мені подобається, тож замість того, щоб тільки вчитися, я маю можливість і вдосконалювати свої знання на практиці, і заробляти, і розвивати сімейний бізнес.
– Плануєш після закінчення коледжу навчатися далі?
– Так, я планую стати кваліфікованим агрономом, тому буду вчитися у Білоцерківському національному аграрному університеті на заочному відділенні і продовжувати працювати разом з батьком.
– … І займатися депутатською діяльністю.
– Так. Буду намагатися стати корисним громаді. Переконаний, що неуспіх наших попередників базувався на тому, що вони не чули людей, а займалися міжфракційними війнами. Треба протягнути таку нитку спілкування між владою і народом, дослухатися один до одного і працювати разом як команда, що працює на результат, адже діалог – найдієвіший інструмент роботи.
– Дякую за розмову і бажаю успіхів!
