Але вже за півроку життя ВІЛ-позитивного чоловіка змінилося завдяки соціальному супроводу
Восени торік Максим дізнався, що в нього ВІЛ. Перші відчуття: настав кінець. Він боявся про свій діагноз говорити вголос, не знав, як відреагує сім’я. І можливо він би й досі залишився в такому стані, якби не отримав соціальний супровід в проекті HealthLink «Прискорення зусиль України з метою подолання епідемії ВІЛ» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
– У мене з’явилися висипання на шкірі. Я одразу звернувся у лікарню. Пройшов обстеження. В тому числі і тест на ВІЛ. Тоді мені сказали про діагноз. У середині мене все перевернулося. Я думав, що це кінець мого життя. Я знав, що від цієї хвороби помирають, – розпочинає свою історію 41-річний Максим: – Коли я сказав дружині і дітям, що в мене ВІЛ, одразу був супротив. Дружина почала думати, що зі мною щось станеться погане… Пізніше заспокоїлася…
Максим зізнається, що було не просто прийняти свій ВІЛ-позитивний статус. У лікарні йому порадили скористатися допомогою консультанта із соціального супроводу. Він погодився, адже потребував підтримки.
– Перше запитання, яке поставив мені Максим – «що це таке?». Я пояснювала, що ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, що з цим діагнозом люди живуть, що необхідно лише приймати АРВ-терапію, яка є в наявності і безкоштовна. І він мене почув. Вчасно став на лікування. Зараз пройшло півроку. Максим себе добре почуває, приймає лікування, працює. У нього немає депресивних думок, здоров’я налагодилося,– розповідає консультант із соціального супроводу проекту HealthLink Тетяна Сарана.
Наразі послуги соціального-психологічного супроводу на всіх етапах від тестування до реєстрації у Центрі СНІДу, які надає БО «100 відсотків життя. Кропивницький», отримують 112 клієнтів проекту HealthLink. Особливий фокус надаваних послуг направлений на зниження внутрішньої стигми.
– Ми надаємо великий спектр послуг. Це і консультаційна підтримка щодо ведення випадків, пов’язаних зі стигматизацією та дискримінацією представників груп найвищого ризику та людей, які живуть з ВІЛ з боку медичних працівників та соціуму в цілому. Також це юридичний супровід клієнтів у випадках стигми та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, в медичних закладах. І звісно ж, психологічна допомога в прийняті свого статусу та подальша адаптація клієнта. Та ми не можемо прожити життя за клієнта, як кажуть: «Ми не даємо людині рибу. Ми даємо вудочку і вчимо її ловити самостійно рибу». Ті клієнти, яких ми супроводжуємо задоволені отриманою допомогою від наших консультантів із соціального супроводу, – наголошує координатор проекту HealthLink Олексій Макогон.
Матеріал підготувала Вікторія Семененко
