Віталій Асауленко: «Було відчуття, що аплодують мені щиро, а не тому, що так положено»

У мережі ФБ з’явилася інформація про офіційний святковий захід під назвою «Всім серцем любіть Україну свою», присвячений ювілейній річниці Незалежності України і проведений у залі футбольного клубу «Олександрія» 19 серпня. А серед фото його учасників – художників та поетів – наш колега, колишній кореспондент «Вечірки». 

Віталій картини не малює. Вірші-то він пише – «жахливчики», як він сам їх називає – всілякі там мерці, зомбі, морги, цвинтарі тощо. Потім їх кладе на мелодію (якщо можна назвати це мелодією!) і співає під гітару у манері несамовитого гарчання. От нас і заінтригувало: яким чином цей тип потрапив на світський захід? Спитали у нього самого, не приховуючи подиву.

–  Віталію, у своїх шортах і майці з брутальним малюночком, ти явно контрастуєш з іншими учасниками заходу... Взагалі, хто тебе туди пустив!?

–  На мене і там дивилися, як на щось чужорідне. Тож, коли дійшла черга мого виступу, я пояснив ясновельможному панству, що моя майка, як ти висловилася, з брутальним малюночком, ані скільки не гірша їхніх вишиванок: на ній зображена обкладинка альбому «1916» легендарної англійської рок-зграї «Моторгед», який він видав ще у 1991 році. З назви альбому зрозуміло, що там йдеться про Першу Світову війну. І прапори країн, які брали у ній участь там зображені. Є там навіть наш жовто-блакитний, під яким українські Січові стрільці воювали на боці Німеччини. А от московітського триколору – геть немає. І це неабияк мені довподоби!.. А пустили мене на цей захід, бо запросило мене на нього керівництво Олександрійської РДА, зокрема, один із заступників голови райдержадміністрації, наш земляк Роман Домбровський.

–  Але ж, вибач, знаючи твій репертуар і манеру виконання...

– ... Зрозумів – я, типу, виявився не формат... Я теж спочатку дещо офіґєл: у фойє офісу, де розмістився вернісаж з картинами художників-аматорів нашого району, відкриваючи захід, перед публікою виступили вже згаданий мною Домбровський та заступниця голови райради Валентина Мележик... Перед переглядом робіт, ведуча запропонувала присутнім вшанувати пам’ять загиблого 16 серпня у борні з рашистами нашого земляка Артема Мазура. Потім, оглянувши роботи, всі направились на другий поверх – на таку собі поетичну читанку. Запросили і мене... Мій ступор дещо послаб, коли серед натовпу я угледів ще одного чувака з гітарою – ним виявився місцевий бард, до слова, уродженець Світловодська Олександр Яковлєв. Вже там, у затишній конференц-залі, почалася ця читанка, де своїми доробками похвалилися й жительки Світловодська Лідія Лаврик, Алла Криницька та її онука. Ми ж з Сашком, своїми виступами, у двох паузах цих читаннь, я б сказав, мали оживити загал... Мені це вдалося! Двома своїми творами про пісні і танці українського народного ансамблю у нью-йоркському... морзі і про те, як українські «дикі гуси» розбомбили Кремль, оживив ще й як цей самий загал – було відчуття, що аплодують мені щиро, а не тому, що так положено. 

– Ні, ніяких запрошень не надходило. Тут я точно «не формат».