Андрій Маліцький виштовхав редакторку газети "Світловодськ вечірній" з кабінету, а Віталій Тетяниченко зробив гучну заяву: «Совісті у вас немає! А в мене, канєшно, єсть!» – так коротко можна викласти суть моєї незапланованої бесіди з цими панами.Сьогодні, 12 серпня, мені зателефонувала читачка газети «Світловодськ вечірній» Валентина Мазій і повідомила, що міський голова Андрій Маліцький забрав 20 примірників газет у чергової виконкому і сказав, що тут ця газета віднині розповсюджуватися не буде.
«Розберіться, будь ласка!» – попросила мене читачка.
Слід пояснити необізнаним, що ось вже 31 рік значна кількість читачів отримує «Вечірку» не через пошту, а безпосередньо в редакції газети. 30 років – це було приміщення виконкому, а 31 грудня 2021 року редакція вимушена була змінити адресу через небажання міської влади продовжувати з нами договір оренди. Штати виконкому роздулися, свої комунальні підприємства («Муніципальна варта», «Карат» тощо) теж повинні бути під боком у міського голови…
Тож 30 років поспіль щочетверга люди ходили у «білий дім» за газетою і кілька з них (Віталій Васильович Дронов, наприклад), висловили бажання продовжувати отримувати газету в адмінбудівлі, бо на вул. Героїв України, 42 (наша нова адреса) їм важко підніматися.
Ми домовилися з черговими виконкому у необтяжливій послузі – видати підписану адресно газету працівникам виконкому (Віктору Самоляку, Олександру Кондратенку, Василю Кореняку та ін.), коли вони будуть проходити повз їхнє робоче місце), а заодно і п’ятьом людям поважного віку, які прийдуть і звернуться. Усе було добре, ніхто не заперечував, аж тут Андрій Іванович «вийшов з берегів» і вирішив вказати мені, де саме я повинна розповсюджувати свою приватну газету. Ключове слово «приватна». Він, напевне, не знає, що всі газети нині приватні, навіть аж занадто лояльні до нього «Вісті Світловодщинни» Абрамкіної і «Світловодськ Інформ» Сікорського. Ще не так давно вони розліталися по приміщенню виконкому метеликом, а тепер, здається, зачаїлися до наступних виборів.
Отже, о 10:15 пішла я до міського голови забрати газети передплатників «Вечірки». Зайшла до кабінету, застала там Маліцького з секретарем ради Тетяниченком, привіталася і попросила віддати мені газети.
Андрій Іванович підскочив з крісла і заволав:
«Чого ви їх сюди заносите? Вийдіть, будь ласка, звідси! Виходьте бігом! Виходьте бігом!», – а сам мерщій у кімнату відпочинку з санвузлом.
Я вже подумала, що доведеться його звідти витягати. Відкрила двері і попросила не ховатися від мене у туалеті. Ні, він вийшов сам і з газетами.
Тут вирішив вставити слово Тетяниченко:
«Пишете чуш всяку, госпаді. Замовлення виконали і йдіть. Совісті у вас немає!»
На моє запитання, чи є у нього совість, упевнено відповів:
«У мене, канєшно, єсть».
«Тоді що ви тут робите?» – питаю.
«У якому сенсі?» – насторожився секретар.
Тільки я почала про сенс, про те, що на сайті ради – офіційному джерелі публічної інформації – 28 сесія, а вчора скликали 32-гу, як знову подав голос міський голова:
«Будете рахувати номер сесії, ідіть в апарат ради…» – і почав виштовхувати мене з кабінету. Буквально.
«А ну прибери руки!» – це вже я не втрималася і підвищила голос без всякої поваги до «очільника» міста.
«Це не ваша тут діяльність!» – заявив мені Маліцький, вже біля вхідних дверей у кабінет і я зробила висновок, що він і на 10% не готовий до своєї посади, бо місце діяльності журналіста і кабінет міського голови, зокрема.
«Ви будете розказувати про приватну газету, там, де ви пишете неправду?! А ви узяли коментар, ви узяли коментар, апарат ради, коли сесія, який номер сесії… Підіть зараз», – не дуже складно намагався відправити мене у апарат ради Маліцький, напевне, щоб я розібралася у нумерації сесій.
Вислухати відповідь про те, що я беру офіційну інформацію про сесії з офіційного сайту громади, а там про 3 сесії поспіль – жодного слова, він навіть не намагався, проте завершив свій «виступ» ще однією заявою:
«І тут ваші газети розповсюджуватися не будуть, де завгодно, на ринку, в магазинах, де завгодно, не тут».
На заперечення, що саме тут працюють передплатники, відповів незрозуміле:
«Окремо!» і гримнув дверима.
Подумалося, добре, що я вчасно увімкнула диктофон, бо точно не змогла би викласти «змістовну» бесіду з двома посадовцями місцевого самоврядування на папері…
Фото Ігоря Котлярова (архів)
