57 років. Стільки би виповнилося сьогодні, 5 листопада, нашому землякові, талановитому журналістові, нардепові Верховної Ради найпершого скликання (Україна щойно здобула свою незалежність) Вадимові Бойку.
Історія, як-то кажуть, не терпить умовних нахилів, себто, що би було, якби було ось так. Та все ж… Обратися до першого українського парламенту, не маючи й 30 років. А до цього – відзняти купу телесюжетів на теми, за одну лиш згадку яких ще нещодавно (за радянської влади ) сміливці гарантовано потрапляли до концтаборів та «псіхушок»: про Голодомор 1932/33 років, про звитягу незламного поета і патріота Василя Стуса тощо.
А от загинув він трагічно вже у Вільній Україні. Як переконані його колеги та друзі – за те, що занадто глибоко копнув під тодішню компартійну еліту, що встигла «перевзутися у польоті», причепивши Тризубці на лацкани своїх піджаків. І було йому тоді лиш 29.
Ну, а сьогодні ім’я Вадима Бойка носять вулиці у Кременчуці, від якого він обирався у нардепи року 1990-го і у рідному Світловодську… Саме тут – біля меморіальної дошки на його честь і зібралися громадськість, кілька держслужбовців із сусіднього «білого дому» на чолі із секретарем міськради, т.в.о. міського голови Юрієм Сапяновим і першою заступницею міського голови Оленою Балюк. Без фанфар зібралися. Промовляли необхідні для таких випадків промови і секретар, і Зінаїда Білявська, яка очолювала дитячий садок №15 – його відвідував Вадим. А відставний радіожурналіст і офіцер Олесь Неділя традиційно зачитав вірша, звичайно, присвяченого іменинникові.
До слова, цьогорічні вшанування Вадима Бойка вперше пройшли без його батька – помер Леонід Миколайович у грудні минулого року. А мати його, Марта Наумівна і сестра Наталя вже давним-давно живуть в Ізраїлі.
Віталій Асауленко
